Паризька конвенція про охорону промислової власності від 20 березня 1883 року (укр/рос)

Під час приєднання СРСР до зазначеної Конвенції була зроблена заява про те, що СРСР не вважає себе зв’язаним положеннями пункту (1) статті 28 Конвенції, який стосується вирішення спорів щодо тлумачення або застосування конвенції.

** Зміст додається для зручності. В підписаному тексті Конвенції зміст відсутній.

Стаття 1 [Утворення Союзу; поняття промислової власності]*

(1) Країни, до яких застосовується ця Конвенція, утворюють Союз по охороні промислової власності.

(2) Об’єктами охорони промислової власності є патенти на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування та вказівки про походження чи найменування місця походження, а також припинення недобросовісної конкуренції.

(3) Промислова власність розуміється в найбільш широкому значенні і розповсюджується не тільки на промисловість і торгівлю у власному значенні слова, але також і на галузі сільськогосподарського виробництва і добувної промисловості та на всі продукти промислового чи природного походження, наприклад: вино, зерно, тютюновий лист, фрукти, худоба, копалини, мінеральні води, пиво, квіти, борошно.

(4) До патентів на винаходи належать різні види промислових патентів, що визнаються законодавством країн Союзу, як наприклад: патенти, що ввозяться, патенти на вдосконалення, додаткові патенти і свідоцтва й таке інше.

___________________

* Статтям були надані заголовки для зручності користування текстом. У підписаному (французькому) тексті заголовків немає.

Стаття 2 [Національний режим для громадян країн Союзу]

(1) Відносно охорони промислової власності громадяни кожної країни Союзу користуються в усіх інших країнах Союзу тими ж привілеями, що надаються тепер чи будуть надаватися згодом відповідними законами власним громадянам, не обмежуючи при цьому прав, спеціально передбачених цією Конвенцією. Виходячи з цього, їх права будуть охоронятися так само, як і права громадян даної країни, і вони будуть користуватися тими ж законними засобами захисту від будь-якого посягання на їх права, якщо при цьому дотримуються умови та формальності, приписувані власним громадянам.

(2) Проте ніякі умови про місце проживання чи наявність підприємства у країні, де витребовується охорона, не можуть бути поставлені громадянам країн Союзу у вигляді передумови для користування будь-яким з прав промислової власності.

(3) Безумовно, зберігаються положення законодавства кожної з країн Союзу, що відносяться до судової та адміністративної процедури та до компетенції судових і адміністративних органів, а також до вибору місцепроживання або до призначення повіреного, дотримання яких вимагається на підставі законів про промислову власність.

Стаття 3 [Прирівнення деяких категорій осіб до громадян країн Союзу]

До громадян країн Союзу прирівнюються громадяни країн, що не беруть участі в Союзі, мають на території однієї з країн Союзу місцепроживання або дійсні та серйозні промислові чи торговельні підприємства.

Стаття 4 [A. — I. Патенти, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, авторські свідоцтва: право пріоритету. — G. Патенти: поділ заявки]

A. — (1) Будь-яка особа, що належним чином подала заявку на патент на винахід, корисну модель, промисловий зразок чи товарний знак в одній з країн Союзу, чи правонаступник цієї особи користується для подання заявки в інших країнах правом пріоритету протягом строків, зазначених нижче.

(2) Підставою для виникнення права пріоритету визнається будь-яке подання заявки, що має силу правильно оформленого національного подання заявки відповідно до національного законодавства кожної країни Союзу або до двосторонніх чи багатосторонніх угод, укладених між країнами Союзу.

(3) Під правильно оформленим національним поданням заявки слід розуміти будь-яке подання, якого достатньо для встановлення дати подання заявки у відповідній країні, якою б не була подальша доля цієї заявки.

B. — Внаслідок цього наступне подання заявки в одній з інших країн Союзу до закінчення цих строків не може бути визнане недійсним на підставі дій, здійснених у цей проміжок часу, зокрема, на підставі іншого подання заявки, опублікування винаходу чи його використання, випуску у продаж примірників зразка, застосування знака, та ці дії не можуть стати підставою для виникнення будь-якого права третіх осіб чи будь-якого права особистого володіння. Права, набуті третіми особами до дня першої заявки, що є підставою для права пріоритету, зберігаються відповідно до внутрішнього законодавства кожної країни Союзу.

C. — (1) Згадані вище строки пріоритету складають дванадцять місяців для патентів на винаходи та для корисних моделей і шість місяців для промислових зразків і товарних знаків.

(2) Відлік цих строків починається з дати подання першої заявки; день подання до строку не включається.

(3) Якщо останній день строку є за законом святковим днем чи днем, коли відомство не відкрите для приймання заявок у тій країні, де витребовується охорона, строк подовжується до першого наступного робочого дня.

(4) Першою заявкою, дата подання якої є днем відліку строку пріоритету, повинна вважатися наступна заявка на той самий об’єкт, що і перша заявка, яка передує, у значенні наведеного вище пункту (2), що подана в тій же країні Союзу, в разі, якщо заявка, що передує, на день подання наступної заявки була взята назад, залишена без дії чи відхилена, не будучи доступною для публічного ознайомлення, а також за умови, що відносно неї не продовжували існувати будь-які права і вона не стала ще підставою для домагання права пріоритету. Заявка, що передує, не може тоді бути підставою для домагання права пріоритету.

D. — (1) Будь-яка особа, що бажає скористатися перевагою пріоритету на підставі заявки, що передує, зобов’язана подати заяву із зазначенням дати подання заявки і країни, де його зроблено. Кожна країна встановлює, не пізніше якого моменту повинна бути подана така заява.

(2) Ці вказівки повинні наводитися у виданнях, що випускаються компетентною установою, зокрема у патентах та описах, що відносяться до них.

(3) Країни Союзу можуть вимагати від особи, що подає заяву про пріоритет, надання копії раніше поданої заявки (опису, креслень тощо). Копія, завірена установою, що прийняла цю заявку, не вимагає ніякої легалізації і може бути в усіх випадках надана у будь-який момент протягом трьох місяців від дня подання наступної заявки без сплати будь-яких зборів. Надається право вимагати, щоб до неї додавалася довідка про дату подання заявки, видана цією установою, та її переклад.

(4) У момент подання заявки не допускаються вимоги про виконання інших формальностей для заяви про пріоритет. Кожна країна Союзу визначає ті наслідки, що спричинюють невиконання формальностей, передбачених цією статтею, але ці наслідки не можуть бути більш тяжкими, ніж втрата права на пріоритет.

(5) Надалі можуть вимагатися інші докази.

Особа, яка претендує на пріоритет на підставі подання заявки, що передує, повинна зазначити номер цієї заявки, який публікується у порядку, передбаченому наведеним вище пунктом (2).

E. — (1) Коли промисловий зразок заявляється у країні з використанням права пріоритету, заснованого на поданні заявки на корисну модель, пріоритетним строком є строк, встановлений для промислових зразків.

(2) Крім того, в країні допускається подання заявки на корисну модель з використанням права пріоритету, заснованого на поданні заявки на патент, і навпаки.

F. — Жодна країна Союзу не має права не визнати пріоритет чи відхилити заявку на патент на підставі того, що заявник домагається декількох пріоритетів, в тому числі і встановлених у різних країнах, чи на підставі того, що заявка, яка домагається одного чи декількох пріоритетів, містить один чи декілька елементів, що не були включені до заявки або до заявок, за якими витребовується пріоритет, якщо тільки в обох випадках згідно з законом країни існує єдність винаходу.

В тому, що стосується елементів, не включених до заявки або заявок, відносно яких витребовується пріоритет, подання наступної заявки породжує право пріоритету на звичайних умовах.

G. — (1) Якщо експертиза виявить, що заявка на патент є комплексною, заявник може поділити заявку на деяку кількість окремих заявок, зберігаючи у вигляді дати кожної з них дату первинної заявки та у відповідних випадках перевагу права пріоритету.

(2) Заявник може також з власної ініціативи поділити заявку на патент, зберігаючи у вигляді дати кожної окремої заявки дату первинної заявки і у відповідних випадках перевагу права пріоритету. Кожній країні Союзу надається право визначити умови, за яких дозволяється таке розділення.

H. — Пріоритет не може бути відхилений з тієї причини, що деяких елементів винаходу, відносно яких витребовується пріоритет, немає в домаганнях, викладених у заявці в країні походження, якщо тільки в сукупності документів заявки чітко виявляються ці елементи.

I. — (1) Заявки на авторські свідоцтва на винаходи, що подаються в країні, в якій заявники мають право витребувати за власним вибором або патент, або авторське свідоцтво на винахід, дають підставу для права пріоритету, передбаченого цією статтею, на тих самих умовах і з тими самими наслідками, що й заявки на патенти.

(2) В країні, в якій заявники мають право витребувати за власним вибором або патент, або авторське свідоцтво на винахід, заявник на авторське свідоцтво на винахід користується відповідно до положень цієї статті, що відносяться до заявок на патенти, правом пріоритету, заснованим на заявці на патент, корисну модель або авторське свідоцтво на винахід.

Стаття 4 bis

[Патенти: незалежність патентів, одержаних на один

і той самий винахід у різних країнах]

(1) Патенти, заявки на які подані у різних країнах Союзу громадянами країн Союзу, є незалежними від патентів, одержаних на той самий винахід в інших країнах, які входять або не входять до складу Союзу.

(2) Це положення треба розглядати без будь-яких обмежень, а саме в тому значенні, що патенти, заявки на які подані протягом строку пріоритету, є незалежними як з точки зору підстав визнання їх недійсними і припинення дії прав, так і з точки зору визначення нормального строку їх дії.

(3) Це положення відноситься до всіх патентів, існуючих на момент набуття ним чинності.

(4) Воно буде також застосовуватися і в разі приєднання нових країн відносно патентів, існуючих з того чи іншого боку у момент приєднання.

(5) Патенти, одержані з перевагою, що випливає з пріоритету, мають у різних країнах Союзу той самий строк дії, який вони мали б, якби вони були б заявлені або видані без цієї переваги, що випливає з пріоритету.

Стаття 4 ter

[Патенти: згадування винахідника у патенті]

Винахідник має право бути названим як такий у патенті.

Стаття 4 quater

[Патенти: патентоспроможність у випадку

обмеження продажу за законом]

У видачі патенту не може бути відмовлено і патент не може бути визнаний недійсним на підставі того, що продаж продукту, який запатентований чи виготовлений запатентованим способом, підпадає на підставі національного законодавства під обмеження чи скорочення.

Стаття 5 [A. Патенти: ввезення об’єктів, невикористання чи недостатнє

використання, примусові ліцензії. B. Промислові зразки: невикористання, ввезення об’єктів. C. Товарні знаки: невикористання, відміна форми, використання співвласниками.

D. Патенти, корисні моделі, товарні знаки, промислові

зразки: маркування]

A. — (1) Ввезення патентовласником у країну видачі патенту об’єктів, виготовлених в тій або іншій країні Союзу, не спричинює втрати прав, що засновані на ньому.

(2) Кожна країна Союзу має право вжити законодавчих заходів, що передбачають видачу примусових ліцензій, для запобігання зловживанням, що можуть виникнути внаслідок здійснення виключного права, що надається патентом, наприклад, у випадку невикористання винаходу.

(3) Позбавлення прав на патент може бути передбачене лише у випадку, коли видача примусових ліцензій виявиться недостатньою для запобігання цим зловживанням. Жодна дія по позбавленню прав чи по скасуванню патенту не може статися до закінчення двох років з моменту видачі першої примусової ліцензії.

(4) Примусова ліцензія не може вимагатися з приводу невикористання чи недостатнього використання до закінчення чотирирічного строку, рахуючи від дати подання заявки на патент, чи трьох років від дати видачі патенту, причому має застосовуватися строк, що закінчується пізніше; у видачі примусової ліцензії буде відмовлено, якщо патентовласник доведе, що його бездіяльність була зумовлена важливими причинами. Така примусова ліцензія є невиключною ліцензією і може передаватися навіть у формі видачі субліцензії, але лише разом з частиною промислового чи торговельного підприємства, що використовує цю ліцензію.

(5) Наведені вище положення застосовуються з необхідними змінами до корисних моделей.

B. — Охорона промислових зразків не може бути припинена внаслідок невикористання або ввезення об’єктів, подібних до об’єктів, що охороняються.

C. — (1) Якщо в країні використання зареєстрованого знака є обов’язковим, реєстрація може бути скасована лише по закінченні справедливого строку і тільки тоді, коли зацікавлена особа не подасть докази, що виправдовують причини її бездіяльності.

(2) Застосування товарного знака його власником у такій формі, що відрізняється від зареєстрованої в якій-небудь з країн Союзу лише окремими елементами, що не змінюють відмітного характеру знака, не спричинює визнання недійсності реєстрації і не обмежує охорону, що надана знаку.

(3) Одночасне застосування одного й того ж знака на однакових чи подібних продуктах промисловими чи торговельними підприємствами, які розглядаються як співвласники знака відповідно до положень закону країни, де витребовується охорона, не перешкоджає реєстрації знака та ніяким чином не обмежує охорону, що надана зазначеному знаку у будь-якій країні Союзу, якщо тільки таке застосування не вводить громадськість в оману і не суперечить публічним інтересам.

D. — Для визнання прав не вимагається розміщення на продукті будь-якої позначки чи вказівки на патент, корисну модель, реєстрацію товарного знака чи депонування промислового зразка.

Стаття 5 bis

[Усі види прав промислової власності: пільговий строк

для сплати мита за збереження прав; патенти: поновлення]

(1) Для сплати мита, передбаченого для збереження прав промислової власності, надається пільговий строк, що складає не менше шести місяців, за умови сплати додаткового мита, якщо таке мито встановлюється національним законодавством.

(2) Країни Союзу мають право передбачити поновлення патентів на винаходи, що втратили силу внаслідок несплати мита.

Стаття 5 ter

[Патенти: вільне застосування запатентованих об'єктів,

що є частиною транспортних засобів]

У кожній з країн Союзу не розглядаються як порушення прав патентовласника:

1. Застосування на борту суден інших країн Союзу засобів, що складають предмет його патенту, в корпусі судна, в машинах, оснащенні, механізмах та в іншому обладнанні, коли ці судна тимчасово чи випадково знаходяться у водах даної країни, за умови, що ці засоби використовуються виключно для потреб судна.

2. Застосування засобів, що складають предмет патенту, в конструкції чи при експлуатації повітряних чи наземних засобів пересування інших країн Союзу чи допоміжного обладнання для цих засобів пересування, коли зазначені засоби пересування тимчасово чи випадково знаходяться в даній країні.

Стаття 5 quater

[Патенти: ввезення продуктів, виготовлених способом,

що запатентований в країні ввезення]

Якщо продукт ввозиться до країни Союзу, де існує патент, що охороняє спосіб виробництва зазначеного продукту, патентовласник має відносно ввезеного продукту всі права, яких йому надає законодавство країни, що імпортує, на основі патенту на спосіб виробництва відносно продуктів, виготовлених в даній країні.

Стаття 5 quinquies

[Промислові зразки]

Промислові зразки охороняються в усіх країнах Союзу.

Стаття 6 [Знаки: умови реєстрації; незалежність охорони одного й того ж знака в різних країнах]

(1) Умови подання заявки та реєстрації товарних знаків визначаються в кожній країні Союзу її національним законодавством. (2) Проте знак, заявлений громадянином країни Союзу в будь-якій іншій країні Союзу, не може бути відхилений чи визнаний недійсним на підставі того, що він не був заявлений, зареєстрований чи відновлений в країні походження.

(3) Знак, який належним чином зареєстрований в будь-якій країні Союзу, розглядається як незалежний від знаків, зареєстрованих в інших країнах Союзу, включаючи країну походження.

Стаття 6 bis

[Знаки: загальновідомі товарні знаки]

(1) Країни Союзу зобов’язуються чи з ініціативи адміністрації, якщо це допускається законодавством даної країни, чи за клопотанням зацікавленої особи відхиляти або визнавати недійсною реєстрацію і забороняти застосування товарного знака, що становить відтворення, імітацію чи переклад іншого знака, здатні викликати змішування зі знаком, що за визначенням компетентного органу країни реєстрації чи країни застосування вже є у цій країні загальновідомим як знак особи, що користується привілеями цієї Конвенції, і використовується для ідентичних або подібних продуктів. Це положення поширюється і на ті випадки, коли істотна складова частина знака становить відтворення такого загальновідомого знака чи імітацію, здатну викликати змішування з ним.

(2) Для подання вимоги про скасування такого знака надається строк не менше п’яти років, що вираховується від дати реєстрації знака. Країни Союзу мають право встановити строк, протягом якого може вимагатися заборона застосування знака.

(3) Строк не встановлюється для подання вимоги про скасування чи заборону застосування знаків, зареєстрованих чи таких, що використовуються недобросовісно.

Стаття 6 ter

[Знаки: заборони, що стосуються державних гербів,

офіційних клейм контролю та емблем міжурядових організацій]

(1) (a) Країни Союзу домовляються відхиляти чи визнавати недійсною реєстрацію та забороняти шляхом відповідних заходів використання без дозволу компетентних органів як товарних знаків чи як елементів цих знаків гербів, прапорів та інших державних емблем країн Союзу, впроваджених ними офіційних знаків і клейм контролю й гарантії, а також будь-яке наслідування цьому з точки зору геральдики.

(b) Положення, викладені вище в підпункті (a), застосовуються рівнозначно до гербів, прапорів та інших емблем, скорочених чи повних найменувань міжнародних міжурядових організацій, членами яких є одна чи декілька країн Союзу, за винятком гербів, прапорів та інших емблем, скорочених чи повних найменувань, що вже є предметом діючих міжнародних угод, призначених для забезпечення їх охорони.

(c) Жодна країна Союзу не зобов’язана застосовувати положення, викладені вище у підпункті (b), з заподіянням збитків власникам прав, придбаних добросовісно до набуття чинності в даній країні цією Конвенцією. Країни Союзу не зобов’язані застосовувати зазначені положення, якщо використання чи реєстрація, що маються на увазі в наведеному вище підпункті (a), не створять у громадськості враження про наявність зв’язку між даною організацією і гербами, прапорами, емблемами, скороченими чи повними найменуваннями або якщо це використання чи реєстрація явно не спрямовані на те, щоб ввести громадськість в оману щодо зв’язку, що існує між користувачем й організацією.

(2) Заборона застосування офіційних знаків та клейм контролю і гарантії діє лише у випадках, коли знаки, що містять їх, призначені для використання на товарах того ж гатунку чи подібних до них.

(3) (a) Для застосування цих положень країни Союзу домовляються повідомляти одна одній при посередництві Міжнародного бюро список державних емблем, офіційних знаків і клейм контролю і гарантії, які вони бажають чи побажають надалі поставити в повному обсязі чи з деякими обмеженнями під охорону цієї статті, а також повідомляти про всі наступні зміни, що вносяться до цих списків. Кожна держава Союзу вчасно надає для публічного ознайомлення знаки, що їй надіслані.

Проте таке повідомлення не обов’язкове відносно державних прапорів.

(b) Положення, наведені у підпункті (b) пункту (1) цієї статті, застосовуються лише до гербів, прапорів та інших емблем, скорочених чи повних найменувань міжнародних міжурядових організацій, про які останні повідомили країни Союзу при посередництві Міжнародного бюро.

(4) Кожна країна Союзу може у дванадцятимісячний строк з моменту одержання повідомлення передати через посередництво Міжнародного бюро зацікавленій країні чи міжнародній міжурядовій організації свої можливі заперечення.

(5) Відносно державних прапорів заходи, передбачені у наведеному вище пункті (1), застосовуються тільки до знаків, зареєстрованих після 6 листопада 1925 року.

(6) Відносно державних емблем, за винятком прапорів, а також відносно знаків і клейм країн Союзу, гербів, прапорів та інших емблем, скорочених чи повних найменувань міжнародних міжурядових організацій ці положення застосовуються лише до знаків, зареєстрованих по закінченні двох місяців після одержання повідомлення, передбаченого в наведеному вище пункті (3).

(7) У разі недобросовісних дій країни мають право скасувати навіть зареєстровані до 6 листопада 1925 року знаки, що містять державні емблеми, знаки і клейма.

(8) Громадяни кожної країни, які мають дозвіл використовувати державні емблеми, офіційні знаки і клейма своїх країн, можуть користуватися ними навіть за наявності їх подібності з такими ж знаками іншої країни.

(9) Країни Союзу зобов’язуються забороняти використання у торгівлі державних гербів інших країн Союзу за відсутності на це дозволу, якщо таке використання може ввести в оману щодо походження продукту.

(10) Наведені вище положення не перешкоджають здійсненню країнами права, передбаченого пунктом (3) розділу В статті 6 quinquies, відхилити реєстрацію чи визнати її недійсною відносно знаків, до яких без дозволу включені герби, прапори та інші державні емблеми чи офіційні знаки і клейма, що прийняті в країні Союзу, а також відмітні знаки міжнародних міжурядових організацій, згадані в наведеному вище пункті (1).

Стаття 6 quater

[Знаки: передача знака]

(1) Якщо відповідно до законодавства країни Союзу передача знака є дійсною лише в тому випадку, коли вона відбувається одночасно з передачею промислового чи торговельного підприємства, якому належить цей знак, тоді для визнання такої передачі дійсною достатньо, аби частина промислового чи торговельного підприємства, що розміщена в цій країні, була передана придбавачеві, разом з виключним правом виготовлення або продажу там продуктів, які споряджені переданим знаком.

(2) Це положення не накладає на країни Союзу зобов’язання розглядати як дійсну передачу такого знака, використання якого придбавачем могло б насправді ввести в оману громадськість, зокрема відносно походження, характеру чи істотних продуктів, для яких застосовується знак.

Стаття 6 quinquies

[Знаки: охорона знаків, що зареєстровані в одній країні Союзу,

в інших країнах Союзу (застереження "Таким, як він є")]

A. — (1) Кожний товарний знак, що зареєстрований належним чином у країні походження, може бути заявлений в інших країнах Союзу і охороняється таким, як він є, із застереженнями, зазначеними даною статтею. Ці країни можуть до остаточного оформлення реєстрації вимагати подання свідоцтва про реєстрацію в країні походження, що видане компетентною установою. Ніякої легалізації такого свідоцтва не вимагається.

(2) Країною походження вважається країна Союзу, де заявник має дійсне і серйозне промислове чи торговельне підприємство, а коли у нього немає такого підприємства в межах Союзу — країна Союзу, де він має місце проживання, коли ж у нього немає місця проживання в межах Союзу — країна його громадянства, в разі, якщо він є громадянином країни Союзу.

B. — Товарні знаки, що підпадають під дію цієї статті, можуть бути відхилені при реєстрації чи визнанні недійсними лише в таких випадках:

1. Якщо знаки можуть порушити права, набуті третіми особами в країні, де витребовується охорона;

2. Якщо знаки позбавлені будь-яких відмітних ознак або складені виключно із знаків чи вказівок, що можуть застосовуватися у торгівлі для позначення виду, якості, кількості, призначення, вартості, місця походження продуктів чи дати їх виготовлення, або таких, що стали загальноприйнятими в повсякденній мові чи у добросовісних та узвичаєних торговельних звичаях країни, де витребовується охорона;

3. Якщо знаки суперечать моралі чи громадському порядку та, особливо, якщо вони можуть ввести в оману громадськість. Мається на увазі, що знак не може розглядатися як такий, що суперечить громадському порядку, з тієї єдиної причини, що він не відповідає якому-небудь положенню законодавства про знаки, за винятком випадку, коли саме це положення стосується громадського порядку.

Однак зберігається дія статті 10 bis.

C. — (1) Щоб визначити, чи може бути знак предметом охорони, необхідно враховувати всі фактичні обставини, особливо тривалість застосування знака.

(2) Не можуть бути відхилені в інших країнах Союзу товарні знаки тільки на підставі того, що вони відрізняються від знаків, які охороняються у країні походження, лише елементами, що не змінюють відмітний характер знаків і не порушують тотожність знаків у тій формі, у якій вони були зареєстровані в згаданій країні походження.

D. — Ніхто не може скористатися положеннями цієї статті, якщо знак, на який витребовується охорона, не зареєстрований в країні походження.

E. — Проте відновлення реєстрації знака в країні походження ні в якому разі не спричинює зобов’язання відновити реєстрацію в інших країнах Союзу, де знак був зареєстрований.

F. — Привілеї, що випливають з пріоритету, зберігаються за заявками, що подані на реєстрацію знака протягом строку, зазначеного в статті 4, навіть якщо реєстрація в країні походження здійснена по закінченні цього строку.

Стаття 6 sexies

[Знаки: знаки обслуговування]

Країни Союзу зобов’язуються охороняти знаки обслуговування.

Вони не зобов’язані передбачати реєстрацію цих знаків.

Стаття 6 septies

[Знаки: реєстрація агентом чи представником власника

без дозволу останнього]

(1) Якщо агент чи представник того, хто є власником знака в одній з країн Союзу, подає без дозволу власника заявку на реєстрацію цього знака від свого власного імені в одній чи в декількох таких країнах, власник має право перешкоджати реєстрації чи вимагати її скасування або, якщо закон країни це дозволяє, переоформлення реєстрації на свою користь, якщо тільки агент чи представник не подасть докази, що виправдовують його дію.

(2) Власник знака має право, за наявності умов, передбачених у пункті (1), перешкоджати використанню знака агентом чи представником, якщо тільки він не давав згоди на таке використання.

(3) Національним законодавством може бути встановлений справедливий строк, протягом якого власник знака повинен скористатися правами, передбаченими в даній статті.

Стаття 7 [Знаки: характер продукту, що маркується]

Характер продукту, для якого призначений товарний знак, ні в якому разі не може бути перешкодою до реєстрації знака.

Стаття 7 bis

[Знаки: колективні знаки]

(1) Країни Союзу зобов’язуються приймати заявки на реєстрацію та охороняти колективні знаки, що належать колективам, існування яких не суперечить закону країни походження, навіть якщо ці колективи не є власниками промислового чи торговельного підприємства.

(2) Кожна країна сама визначає особливі умови охорони колективного знака і може відмовити в охороні, якщо цей знак суперечить громадським інтересам.

(3) Проте в охороні таких знаків не може бути відмовлено колективу, існування якого не суперечить закону країни походження, на підставі того, що цей колектив не знаходиться у країні, де витребовується охорона, чи що він заснований не у відповідності із законодавством цієї країни.

Стаття 8 [Фірмові найменування]

Фірмове найменування охороняється в усіх країнах Союзу без обов’язкового подання заявки чи реєстрації і незалежно від того, чи є воно частиною товарного знака.

Стаття 9 [Знаки, фірмові найменування: арешт при ввезенні продуктів, що незаконно споряджені товарним знаком чи фірмовим найменуванням]

(1) На будь-який продукт, що незаконно споряджений товарним знаком чи фірмовим найменуванням, накладається арешт при ввезенні до тих країн Союзу, в яких цей знак чи фірмове найменування мають право на законну охорону.

(2) Так само арешт накладається в країні, де було здійснене незаконне маркування, або в країнах, куди був ввезений продукт.

(3) Арешт накладається відповідно до внутрішнього законодавства кожної країни на вимогу прокуратури, чи будь-якого іншого компетентного органу, чи зацікавленої сторони — фізичної або юридичної особи.

(4) Органи влади не зобов’язані накладати арешт у разі провезення продуктів транзитом.

(5) Якщо законодавство країни не допускає накладення арешту при ввезенні, арешт замінюється забороною чи арештом усередині країни.

(6) Якщо законодавство країни не допускає ні накладення арешту при ввезенні, ні заборони ввезення, ні накладення арешту всередині країни, то до відповідної зміни такого законодавства ці заходи замінюються такими діями і засобами, якими закон даної країни забезпечив би у подібному випадку права громадян цієї країни.

Стаття 10 [Неправильні вказівки: арешт при ввезенні продуктів, споряджених неправильною вказівкою про походження продуктів чи про особу виробника тощо]

(1) Положення попередньої статті застосовують в разі прямого чи непрямого використання неправильних вказівок про походження продуктів чи істинності особи виробника, промисловця чи торговця. (2) Зацікавленою стороною, незалежно від того, є нею фізична чи юридична особа, визнається будь-який виробник, промисловець чи торговець, що займається виробництвом, виготовленням чи збутом продукту, який улаштувався або у місцевості, що неправильно зазначена як місце походження продукту, або в районі, де знаходиться ця місцевість, або в країні, що неправильно зазначена, чи в країні, де застосовується неправильна вказівка про походження.

Стаття 10 bis

[Недобросовісна конкуренція]

(1) Країни Союзу зобов’язані забезпечити громадянам країн, що беруть участь у Союзі, ефективний захист від недобросовісної конкуренції.

(2) Актом недобросовісної конкуренції вважається будь-який акт конкуренції, що суперечить чесним звичаям у промислових і торговельних справах.

(3) Зокрема підлягають забороні:

1. всі дії, здатні яким би то не було способом викликати змішування відносно підприємства, продуктів чи промислової або торговельної діяльності конкурента;

2. неправильні ствердження при існуванні комерційної діяльності, що здатні дискредитувати підприємство, продукти чи промислову або торговельну діяльність конкурента;

3. вказівки чи ствердження, використання яких при здійсненні комерційної діяльності може ввести громадськість в оману щодо характеру, способу виготовлення, властивостей, придатності до застосування чи кількості товарів.

Стаття 10 ter

[Товарні знаки, фірмові найменування, неправильні вказівки,

недобросовісна конкуренція: засоби захисту,

право звертатися до суду]

(1) Країни Союзу зобов’язуються забезпечити громадянам інших країн Союзу законні засоби для ефективного припинення всіх дій, зазначених у статтях 9, 10, 10 bis.

(2) Крім того, вони зобов’язуються передбачити заходи, що дозволяють союзам та об’єднанням, існування яких не суперечить законам їх країн і які представляють зацікавлених промисловців, виробників чи торговців, діяти через суд чи адміністративні органи з метою припинення дій, передбачених у статтях 9, 10, 10 bis, тією мірою, якою це дозволяє закон країни, де витребовується охорона, для союзів і об’єднань даної країни.

Стаття 11

[Винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки:

тимчасова охорона на певних міжнародних виставках]

(1) Країни Союзу надають відповідно до свого внутрішнього законодавства тимчасову охорону патентоспроможних винаходів, корисних моделей, промислових зразків, а також товарних знаків для продуктів, що експонуються на офіційних чи офіційно визнаних міжнародних виставках, які організовані на території однієї з цих країн.

(2) Ця тимчасова охорона не подовжує строків, встановлених у статті 4. Якщо пізніше буде витребувано право пріоритету, то компетентна установа кожної країни зможе вираховувати строк від дати поміщення продукту на виставку.

(3) Кожна країна може вимагати для доказу ідентичності предмета, що експонується, та дати поміщення його на виставку такі документи, які вона визнає необхідними.

Стаття 12 [Спеціальні національні служби у справах промислової власності]

(1) Кожна країна Союзу зобов’язується створити спеціальну службу у справах промислової власності та центральне сховище для ознайомлення громадськості з патентами на винаходи, корисними моделями, промисловими зразками і товарними знаками.

(2) Ця служба видає офіційний періодичний бюлетень. Вона регулярно публікує:

(a) прізвища власників виданих патентів з коротким найменуванням запатентованих винаходів;

(b) репродукції зареєстрованих знаків.

Стаття 13 [Асамблея Союзу]

(1) (a) Союз має Асамблею, що складається з країн Союзу, які зв’язані статтями 13 — 17.

(b) Уряд кожної країни представлений одним делегатом, який може мати заступників, радників, експертів.

(2) (a) Асамблея:

(i) розглядає усі питання, що відносяться до збереження та розвитку Союзу і застосування цієї Конвенції;

(ii) дає Міжнародному бюро інтелектуальної власності (далі -

Міжнародне бюро), передбаченому в Конвенції, що засновує Всесвітню Організацію Інтелектуальної Власності (далі — Організація), вказівки щодо підготування конференцій по перегляду, приділяючи при цьому належну увагу зауваженням країн Союзу, не зв’язаних статтями 13 — 17;

(iii) розглядає та затверджує звіти і діяльність Генерального директора Організації, що відносяться до Союзу, і надає йому всі необхідні інструкції з питань, що входять до компетенції Союзу;

(iv) обирає членів Виконавчого комітету Асамблеї;

(v) розглядає та затверджує звіти і схвалює діяльність свого Виконавчого комітету, а також надає йому інструкції;

(vi) визначає програму, приймає дворічний бюджет Союзу та затверджує його фінансові звіти;

(vii) затверджує фінансовий регламент Союзу;

(viii) створює такі комітети експертів і робочі групи, які вважає необхідними для здійснення цілей Союзу;

(ix) визначає, які країни, що не є членами Союзу, і які міжурядові і міжнародні неурядові організації можуть бути допущені на її засідання як спостерігачі;

(x) приймає поправки до статей 13 — 17;

(xi) здійснює будь-які інші належні дії, спрямовані на досягнення цілей Союзу;

(xii) виконує всі інші функції, що випливають з цієї Конвенції;

(xiii) за умови її згоди здійснює такі права, які їй надані Конвенцією, що засновує Організацію.

(b) З питань, що становлять інтерес також для інших Союзів, адміністрацію яких здійснює Організація, Асамблея приймає рішення, заслухавши думку Координаційного комітету Організації.

(3) (a) За умови дотримання положень підпункту (b) делегат може представляти лише одну країну.

(b) Країни Союзу, що об’єдналися відповідно до особливої угоди та створили спільне підприємство, яке має для кожної з них значення спеціальної національної служби промислової власності, передбаченої у статті 12, можуть бути спільно представлені під час дискусії однією з них.

(4) (a) Кожна країна-член Асамблеї має один голос.

(b) Половина країн-членів Асамблеї складає кворум.

(c) Не дивлячись на положення підпункту (b), якщо на якій-небудь сесії кількість наведених країн складає менше половини, але дорівнює чи перевищує одну третину країн-членів Асамблеї, вона може приймати рішення, проте всі рішення Асамблеї, за винятком рішень, що стосуються її власних правил процедури, набирають чинності лише при дотриманні наведених нижче умов. Міжнародне бюро направляє згадані рішення країнам-членам Асамблеї, що не були на ній представлені, та запрошує їх повідомити письмово у тримісячний строк, починаючи від дати направлення рішень, чи голосують вони за ці рішення, проти них або утримуються. Якщо по закінченні цього строку кількість країн, що проголосували таким чином або повідомили, що вони утримались, досягне тієї кількості, якої бракувало для досягнення кворуму на самій сесії, такі рішення набувають чинності за умови, що одночасно зберігається необхідна більшість.

(d) За умови дотримання положень статті 17 (2) Асамблея приймає свої рішення більшістю у дві третини поданих голосів.

(e) Голоси тих, що утрималися, не враховуються.

(5) (a) За винятком випадків, передбачених у підпункті (b), делегат може голосувати тільки від імені однієї країни.

(b) Країни Союзу, передбачені у пункті (3) (b), повинні, як правило, прагнути до того, щоб бути представленими на сесіях своїми власними делегаціями. Якщо, проте, через виняткові обставини яка-небудь із зазначених країн не може бути представлена своєю власною делегацією, вона має право надати делегації якої-небудь іншої з цих країн повноваження голосувати від її імені, за умови, що одна делегація може голосувати за дорученням лише за одну країну. Такі повноваження повинні бути визначені в документі, що підписаний головою держави чи компетентним міністром.

(6) Країни Союзу, що не є членами Асамблеї, допускаються на її засідання як спостерігачі.

(7) (a) Асамблея збирається на чергову сесію раз на два роки по скликанню Генерального директора і, крім виняткових випадків, у той же час і в тому ж місці, що і Генеральна Асамблея Організації. (b) Асамблея збирається на надзвичайну сесію, що скликається Генеральним директором, на вимогу Виконавчого комітету чи на вимогу однієї чверті країн-членів Асамблеї.

(8) Асамблея приймає свої правила процедури.

Стаття 14 [Виконавчий комітет]

(1) Асамблея має Виконавчий комітет.

(2) (a) Виконавчий комітет складається з країн, обраних Асамблеєю з числа країн-членів Асамблеї. Крім того, країна, на території якої Організація має свою штаб-квартиру, має в Комітеті ex officio одне місце, за умови дотримання положень статті 16 (7) (b).

(b) Уряд кожної країни-члена Виконавчого комітету представлений одним делегатом, який може мати заступників, радників та експертів.

(3) Кількість країн-членів Виконавчого комітету складає одну четверту частину кількості країн-членів Асамблеї. При визначенні кількості місць, що підлягають заповненню, остача, що виникає після ділення на чотири, не враховується.

(4) При обиранні членів Виконавчого комітету Асамблея приділяє належну увагу справедливому розподілу, а також необхідності для країн-учасниць спеціальних угод, укладених у зв’язку з Союзом, бути серед країн, що складають Виконавчий комітет.

(5) (a) Члени Виконавчого комітету здійснюють свої функції від закриття сесії Асамблеї, на якій вони були обрані, до закриття наступної чергової Асамблеї.

(b) Члени Виконавчого комітету можуть бути переобрані, але у кількості, що не перевищує двох третин їх складу.

(6) (a) Виконавчий комітет:

(i) готує проект порядку денного Асамблеї;

(ii) подає Асамблеї пропозиції, що стосуються проектів програми та трирічного бюджету Союзу, що підготовлені Генеральним директором;

(iii) приймає в межах програми і трирічного бюджету річні програми і бюджети, підготовлені Генеральним директором;

(iv) подає Асамблеї з відповідними зауваженнями періодичні звіти Генерального директора та щорічні акти фінансових ревізій;

(v) відповідно до рішень Асамблеї і з урахуванням обставин, які виникли між двома черговими сесіями Асамблеї, вживає всіх необхідних заходів, щоб забезпечити виконання Генеральним директором програми Союзу;

(vi) виконує всі інші функції, покладені на нього відповідно до цієї Конвенції.

(b) З питань, що становлять інтерес також для інших Союзів, адміністрацію яких здійснює Організація, Виконавчий комітет приймає рішення, заслухавши думку Координаційного комітету Організації.

(7) (a) Виконавчий комітет збирається на чергову сесію раз на рік на скликання Генерального директора по можливості у той же час і в тому ж місці, що й Координаційний комітет Організації.

(b) Виконавчий комітет збирається на надзвичайну сесію, що скликається Генеральним директором або з його власної ініціативи, або на прохання Голови, чи на вимогу однієї чверті членів Виконавчого комітету.

(8) (a) Кожна країна-член Виконавчого комітету має один голос.

(b) Половина країн-членів Виконавчого комітету складає кворум.

(d) Голоси тих, що утрималися, не враховуються.

(e) Делегат може представляти тільки одну країну і голосувати лише від її імені.

(9) Країни Союзу, що не є членами Виконавчого комітету, допускаються на його засідання як спостерігачі.

(10) Виконавчий комітет приймає свої правила процедури.

Стаття 15 [Міжнародне бюро]

(1) (a) Адміністративні завдання Союзу здійснюються Міжнародним бюро, що є наступником Бюро Союзу, об’єднаного з Бюро Союзу, заснованого Міжнародною конвенцією по охороні літературних та художніх творів.

(b) Міжнародне бюро виконує, зокрема, функції Секретаріату різних органів Союзу.

(2) Міжнародне бюро збирає та публікує інформацію, що стосується охорони промислової власності. Кожна країна Союзу негайно передає Міжнародному бюро текст кожного нового закону та всі офіційні тексти, що відносяться до охорони промислової власності. Крім того, вона надсилає Міжнародному бюро всі публікації своїх компетентних служб у галузі промислової власності, які мають пряме відношення до охорони промислової власності і які Міжнародне бюро може визнати корисними для своєї діяльності.

(3) Міжнародне бюро видає щомісячний журнал.

(4) Міжнародне бюро повідомляє на запит будь-якої країни Союзу відомості з питань охорони промислової власності.

(5) Міжнародне бюро проводить дослідження та надає послуги, призначені полегшити охорону промислової власності.

(6) Генеральний директор та будь-який призначений ним член персоналу беруть участь без права голосу в усіх засіданнях Асамблеї, Виконавчого комітету та будь-якого комітету експертів або робочої групи. Генеральний директор чи призначений ним член персоналу є за своїм посадовим положенням секретарем цих органів. (7) (a) Міжнародне бюро відповідно до вказівок Асамблеї і у співробітництві з Виконавчим комітетом готує конференції з перегляду положень Конвенції, які не містяться в статтях з 13 по 17.

(b) Міжнародне бюро може консультуватися з міжурядовими та міжнародними неурядовими організаціями з питань підготовки конференцій з перегляду.

(8) Міжнародне бюро виконує будь-які інші покладені на нього завдання.

Стаття 16 [Фінанси]

(1) (a) Союз має бюджет.

(b) Бюджет Союзу містить надходження та витрати власне Союзу, його внесок до бюджету витрат, спільних для Союзів, а також у відповідних випадках відрахування до бюджету Конференції Організації.

(c) Витратами, спільними для Союзів, вважаються такі, що не відносяться виключно до даного Союзу, але водночас до одного чи декількох інших Союзів, адміністрацію яких здійснює Організація. Частка Союзу в цих загальних витратах відповідає його зацікавленості в даних витратах.

(2) Бюджет Союзу приймається з належним урахуванням вимог координації з бюджетами інших Союзів, адміністрацію яких здійснює Організація.

(3) Бюджет Союзу фінансується з таких джерел:

(i) внесків країн Союзу;

(ii) зборів і платежів за послуги, що надаються Міжнародним бюро, що відносяться до Союзу;

(iii) надходжень від продажу публікацій Міжнародного бюро, що належать до Союзу, та від передачі прав на такі публікації;

(iv) дарувань, відказаних коштів і субсидій;

(v) ренти, відсотків та різних інших прибутків.

(4) (a) Для визначення свого внеску до бюджету кожна країна Союзу відноситься до певного класу і сплачує свій річний внесок на основі таким чином встановленого числа одиниць:

Клас I............. 25

Клас II............ 20

Клас III........... 15

Клас IV............ 10

Клас V............. 5

Клас VI............ 3

Клас VII........... 1

(b) Кожна країна, якщо вона раніше цього не зробила, одночасно із здачею на зберігання ратифікаційної грамоти чи акта про приєднання зазначає клас, до якого вона бажає бути віднесеною. Будь-яка країна може змінити клас. Якщо країна обирає більш низький клас, вона повинна заявити про це на черговій сесії Асамблеї. Така зміна набирає чинності з початку календарного року, що настає за зазначеною сесією.

(c) Річний внесок кожної країни дорівнює сумі, що відноситься так до будь-якої суми внесків до бюджету Союзу, що підлягають сплаті усіма країнами, як кількість її одиниць відноситься до загальної кількості одиниць всіх країн, що сплачують внески.

(d) Внески підлягають сплаті з першого січня кожного року.

(e) Країна, яка має заборгованість по сплаті внесків, втрачає право голосу в усіх органах Союзу, членом яких вона є, якщо сума її заборгованості дорівнює чи перевищує суму належних з неї внесків за два повних попередніх роки. Проте будь-який з цих органів може дозволити такій країні продовжувати користуватися правом голосу доти, доки він переконаний, що прострочення платежу відбулося внаслідок виняткових і неминучих обставин.

(f) У разі, коли бюджет не прийнятий до початку нового фінансового періоду, відповідно до порядку, передбаченого фінансовим регламентом, діє бюджет на рівні попереднього року.

(5) Розмір зборів і платежів, що належать за послуги, що надаються Міжнародним бюро від імені Союзу, встановлюється Генеральним директором, який доповідає про це Асамблеї і Виконавчому комітету.

(6) (a) Союз має фонд обігових коштів, що складається з разового платежу, що вноситься кожною країною Союзу. Якщо фонд обігових коштів стає недостатнім, Асамблея вирішує питання про його збільшення.

(b) Розмір первинного платежу кожної країни в згаданий фонд чи його частка у збільшенні цього фонду пропорційні внеску цієї країни за той рік, в якому утворений фонд чи прийнято рішення про його збільшення.

(c) Ця пропорція та умови платежу встановлюються Асамблеєю за пропозицією Генерального директора після того, як вона заслухає думку Координаційного комітету Організації.

(7) (a) В угоді про штаб-квартиру, що укладається з країною, на території якої Організація має свою штаб-квартиру, передбачається, що у випадках, коли фонд обігових коштів буде недостатнім, ця країна надає аванси. Сума цих авансів і умови, на яких вони надаються, в кожному випадку є предметом особливої угоди між цією країною та Організацією. Доти, доки така країна пов’язана зобов’язанням надавати аванси, вона за своїм положенням має одне місце у Виконавчому комітеті.

(b) Як країна, згадана у підпункті (a), так і Організація мають право шляхом письмового повідомлення денонсувати зобов’язання про надання авансів. Денонсація вступає в дію через три роки після закінчення того року, в якому було зроблено повідомлення.

(8) Фінансова ревізія здійснюється відповідно до правил фінансового регламенту однією чи декількома країнами Союзу або зовнішніми ревізорами, призначеними за їх згодою Асамблеєю.

Стаття 17 [Поправки до статей 13 — 17]

(1) Пропозиції про внесення поправок до статей 13, 14, 15, 16 і цієї статті можуть бути зроблені будь-якою країною-членом Асамблеї, Виконавчим комітетом чи Генеральним директором. Такі пропозиції направляються Генеральним директором країнам-членам Асамблеї щонайменше за шість місяців до розгляду їх Асамблеєю.

(2) Будь-яка поправка до статей, передбачених у пункті (1), приймається Асамблеєю, для чого вимагається більшість у три чверті поданих голосів; однак будь-яка поправка до статті 13 і даного пункту приймається більшістю в чотири п’ятих поданих голосів.

(3) Будь-яка поправка до статей, передбачених у пункті (1), набуває чинності через місяць після того, як письмові повідомлення про її прийняття, що здійснене відповідно до конституційної процедури кожної країни, будуть одержані Генеральним директором від трьох чвертей країн, що були членами Асамблеї під час прийняття нею цієї поправки. Будь-яка поправка до зазначених статей, що прийнята таким чином, є обов’язковою для всіх країн, що є членами Асамблеї під час набуття поправкою чинності чи що стають її членами після цієї дати; проте будь-яка поправка, що збільшує фінансові зобов’язання країн Союзу, є обов’язковою лише для тих країн, що повідомили про прийняття ними такої поправки.

Стаття 18 [Перегляд статей 1 — 12 та 18 — 30]

(1) Ця Конвенція може піддаватися перегляду з метою внесення до неї змін, призначених удосконалити систему Союзу.

(2) З цією метою по черзі в країнах Союзу провадяться конференції представників зазначених країн.

(3) Внесення поправок до статей з 13 по 17 регулюється положеннями статті 17.

Стаття 19 [Спеціальні угоди]

Розуміється, що країни Союзу залишають за собою право укладати окремо між собою спеціальні угоди з охорони промислової власності, якщо ці угоди не суперечать положенням цієї Конвенції.

Стаття 20 [Ратифікація країнами Союзу чи приєднання; набуття чинності]

(1) (a) Кожна країна Союзу, що підписала цей Акт, може ратифікувати його, якщо вона не підписала його, може приєднатися до нього. Ратифікаційні грамоти і акти про приєднання здаються на зберігання Генеральному директорові.

(b) Кожна країна Союзу може заявити у своїй ратифікаційній грамоті чи акті про приєднання, що ратифікація чи приєднання не розповсюджується на:

(i) статті 1 — 12 або

(ii) статті 13 — 17.

виключила одну з двох груп статей, зазначених в цьому підпункті, із сфери дії своєї ратифікації чи приєднання, може пізніше у будь-який час заявити, що вона розповсюджує дію своєї ратифікації чи приєднання на цю групу статей. Така заява здається на зберігання Генеральному директорові.

(2) (a) Статті 1 — 12 набувають чинності відносно перших десяти країн Союзу, які здали на зберігання ратифікаційні грамоти чи акти про приєднання, не зробивши заяви, передбаченої пунктом (1) (b) (i), через три місяці після здачі на зберігання десятої ратифікаційної грамоти чи акта про приєднання.

(b) Статті 13 — 17 набувають чинності відносно перших десяти країн Союзу, які здали на зберігання ратифікаційні грамоти чи акти про приєднання, не зробивши заяви, передбаченої пунктом (1) (b) (ii), через три місяці після здачі на зберігання десятої ратифікаційної грамоти чи акта про приєднання.

(c) За умови первинного набуття чинності згідно з положеннями підпунктів (a) та (b) кожної з двох груп статей, передбачених в пункті (1) (b) (i) та (ii), а також за умови дотримання положень пункту (1) (b) статті 1 — 17 набувають чинності відносно будь-якої країни Союзу, яка здає на зберігання ратифікаційну грамоту чи акт про приєднання, крім країн, що зазначені у підпунктах (a) та (b), а також відносно будь-якої країни Союзу, яка здає заяву відповідно до пункту (1) (c), через три місяці після дати повідомлення Генеральним директором про здачу на зберігання такого документа, якщо тільки у поданій грамоті, акті чи заяві не буде зазначена більш пізня дата. В останньому випадку цей Акт набуває чинності відносно цієї країни на зазначену таким чином дату.

(3) Відносно будь-якої країни Союзу, яка здає на зберігання ратифікаційну грамоту чи акт про приєднання, статті 18 — 30 набувають чинності на більш ранню з дат, на яку будь-яка з груп статей, передбачених у пункті (1) (b), набуває чинності відносно цієї країни відповідно до пункту (2) (a), (b) чи (c).

Стаття 21 [Приєднання країн, що не є членами Союзу; набуття чинності]

(1) Будь-яка країна, що не є членом Союзу, може приєднатися до цього Акта і таким чином стати членом Союзу. Акти про приєднання здаються на зберігання Генеральному директорові.

(2) (a) Відносно будь-якої країни, що не є членом Союзу, яка здала на зберігання свій акт про приєднання за місяць чи більше до дати набуття чинності положеннями цього Акта, цей Акт набуває чинності відповідно до статті 20 (2) (a) чи (b), якщо тільки більш пізня дата не була зазначена в акті про приєднання, проте:

(i) якщо статті 1 — 12 не набули чинності на цю дату, така країна у період до набуття чинності цими положеннями і замість них буде пов’язана статтями 1 — 12 Лісабонського акта;

(ii) якщо статті 13 — 17 не набули чинності на цю дату, така країна у період до набуття чинності цими положеннями і замість них буде пов’язана статтями 13 — 14 (3), (4) та (5) Лісабонського акта.

Якщо в акті про приєднання країна зазначає більш пізню дату, цей Акт набуває чинності відносно цієї країни на зазначену таким чином дату.

(b) Відносно будь-якої країни, що не є членом Союзу, яка здала на зберігання свій акт про приєднання на дату, що слідує за набуттям чинності якою-небудь групою статей цього Акта, чи на дату, що передує йому менш ніж на один місяць, цей Акт набуває чинності, при дотриманні положень підпункту (a), через три місяці після дати, на яку про її приєднання було зроблено повідомлення, якщо в акті про її приєднання не була зазначена більш пізня дата. В останньому випадку цей Акт набуває чинності відносно цієї країни на зазначену таким чином дату.

(3) Відносно будь-якої країни, що не є членом Союзу, яка здала на зберігання акт про приєднання після дати набуття ним чинності в повному обсязі чи менш ніж за місяць до цієї дати, цей Акт набуває чинності через три місяці після дати, на яку про її приєднання було зроблено повідомлення Генеральним директором, якщо тільки в акті про приєднання не була зазначена більш пізня дата. В останньому випадку цей Акт набуває чинності відносно цієї країни на зазначену таким чином дату.

Стаття 22 [Наслідки ратифікації чи приєднання]

За винятком допустимих вилучень, що передбачені у статтях 20 (1) (b) та 28 (2), ратифікація чи приєднання автоматично спричинюють визнання всіх положень і одержання всіх привілеїв, що встановлюються цим Актом.

Стаття 23 [Приєднання до Актів, що передують]

Після набуття чинності цим Актом у повному обсязі країна не може приєднатися до Актів, що передують цій Конвенції.

Стаття 24 [Території]

(1) Будь-яка країна може заявити у своїй ратифікаційній грамоті чи акті про приєднання чи в будь-який наступний час направити Генеральному директорові письмове повідомлення про те, що ця Конвенція застосовується до всіх чи деяких територій, зазначених у заяві чи повідомленні, за міжнародні відносини яких вона несе відповідальність.

(2) Будь-яка країна, що зробила таку заяву чи направила таке повідомлення, може в будь-який час повідомити Генерального директора про припинення застосування цієї Конвенції до всіх чи до деяких з таких територій.

(3) (a) Будь-яка заява, що зроблена відповідно до пункту (1), набуває чинності з тієї ж дати, що і ратифікація чи приєднання, документи про які включали цю заяву, а будь-яке повідомлення, що направлене відповідно до згаданого пункту, набуває чинності через три місяці після сповіщення про нього, зробленого Генеральним директором.

(b) Будь-яке повідомлення, що направлене відповідно до пункту (2), набуває чинності через дванадцять місяців після одержання його Генеральним директором.

Стаття 25 [Застосування Конвенції в національних межах]

(1) Кожна країна, що є учасницею цієї Конвенції, зобов’язується вжити відповідно до своєї Конституції необхідних заходів для забезпечення застосування цієї Конвенції.

(2) Розуміється, що кожна країна на момент здачі на зберігання ратифікаційної грамоти чи акта про приєднання повинна бути спроможною відповідно до свого внутрішнього законодавства здійснювати положення цієї Конвенції.

Стаття 26 [Денонсація]

(1) Ця Конвенція діє без обмеження строку.

(2) Будь-яка країна може денонсувати цей Акт шляхом повідомлення, направленого Генеральному директорові. Така денонсація є також денонсацією всіх актів, що передують, і поширюється тільки на країну, що її зробила, в той час як відносно інших країн Союзу Конвенція залишається чинною і підлягає виконанню.

(3) Денонсація набуває чинності через рік, рахуючи з дня одержання повідомлення Генеральним директором.

(4) Передбачене цією статтею право денонсації не може бути використане жодною країною до закінчення п’яти років, рахуючи з дати, на яку вона стала членом Союзу.

Стаття 27 [Застосування попередніх Актів]

(1) Цей Акт заміняє у відносинах між країнами, до яких він застосовується, і в тому обсязі, в якому він застосовується, Паризьку конвенцію від 20 березня 1883 року та наступні Акти щодо її перегляду.

(2) (a) Щодо країн, до яких цей Акт не застосовується або застосовується не в повному обсязі, але до яких застосовується Лісабонський акт від 31 жовтня 1958 року, останній залишається чинним або в повному обсязі, чи в тих межах, в яких цей Акт не заміняє його внаслідок чинності пункту (1).

(b) Так само щодо країн, до яких не застосовується ані цей Акт, ані будь-яка його частина, ані Лісабонський акт, залишається чинним Лондонський акт від 2 червня 1934 року або в повному обсязі, чи в тих межах, в яких цей Акт не заміняє його внаслідок чинності пункту (1).

(c) Так само щодо країн, до яких не застосовується ані цей Акт, ані будь-яка його частина, ані Лісабонський акт, ані Лондонський акт, залишається чинним Гаазький акт від 6 листопада 1925 року або в повному обсязі, або в тому обсязі, в яких цей Акт не заміняє його внаслідок чинності пункту (1).

(3) Країни, що не є членами Союзу, які приєднуються до цього Акта, застосовують його у відносинах з будь-якою країною Союзу, що не є стороною цього Акта чи яка, будучи стороною цього Акта, зробила заяву, що передбачається статтею 20 (1) (b) (i). Такі країни визнають, що згадана країна Союзу може застосовувати у своїх відносинах з ними положення останнього Акта, що передує, стороною якого вона є.

Стаття 28 [Вирішення спорів]

(1) Будь-який спір між двома чи декількома країнами Союзу, що стосується тлумачення або застосування цієї Конвенції, який не був вирішений шляхом переговорів, може бути переданий будь-якою із зазначених країн до Міжнародного суду шляхом подання заяви відповідно до Статуту Суду, якщо тільки зазначені країни не домовляться про інший засіб урегулювання спору. Країна, що подає заяву, повинна повідомити Міжнародному бюро про спір, що переданий на розгляд Суду; Міжнародне бюро повинне сповістити про це інші країни Союзу.

(2) У момент підписання цього Акта чи здачі на зберігання ратифікаційної грамоти чи акта про приєднання будь-яка країна може заявити, що вона не вважає себе пов’язаною положеннями пункту (1). Щодо спорів між такою країною та іншими країнами Союзу, то положення пункту (1) на них не розповсюджується.

(3) Будь-яка країна, що зробила заяву відповідно до положень пункту (2), може у будь-який час відкликати її шляхом повідомлення, направленого Генеральному директорові.

Стаття 29 [Підписання, мови, функції депозитарію]

(1) (a) Цей Акт підписується в одному примірнику французькою мовою і здається на зберігання Урядові Швеції.

(b) Офіційні тексти виробляються Генеральним директором після консультації з зацікавленими урядами англійською, іспанською, італійською, німецькою, португальською та російською мовами, а також іншими мовами, які визначить Асамблея.

(2) Цей Акт відкритий для підписання у Стокгольмі до 13 січня 1968 року.

(3) Генеральний директор направляє дві копії підписаного тексту цього Акта, що належним чином завірені Урядом Швеції, урядам усіх країн Союзу і, на запит, урядові будь-якої іншої країни.

(4) Генеральний директор реєструє цей Акт у Секретаріаті Організації Об’єднаних Націй.

(5) Генеральний директор повідомляє уряди всіх країн Союзу про підписання, здавання на зберігання ратифікаційних грамот і актів про приєднання та про заяви, що містяться у цих документах чи зроблені відповідно до статті 20 (1) (с), про набуття чинності будь-якими положеннями цього Акта, повідомлення про денонсацію та повідомлення, направлені відповідно до статті 24.

Стаття 30 [Перехідні положення]

(1) До вступу на посаду першого Генерального директора посилання у цьому Акті на Міжнародне бюро Організації чи на Генерального директора вважаються посиланнями на бюро Союзу чи на його Директора відповідно.

(2) Країни Союзу, що не пов’язані статтями з 13 по 17, можуть протягом п’яти років після набуття чинності Конвенцією, що засновує Організацію, користуватися, якщо вони цього побажають, правами, що надаються на підставі статей з 13 по 17 цього Акта, так, начебто вони були пов’язані цими статтями. Будь-яка країна, що бажає користуватися цими правами, направляє з цією метою Генеральному директорові письмове повідомлення, що набуває чинності з дати його одержання. Такі країни вважаються членами Асамблеї до закінчення зазначеного строку.

(3) Доти, доки всі країни Союзу не стануть членами Організації, Міжнародне бюро Організації функціонує також як Бюро Союзу, а Генеральний директор діє також як директор цього Бюро.

(4) Як тільки всі країни Союзу стають членами Організації, права, обов’язки і майно Бюро Союзу переходять до Міжнародного бюро Організації.

___________________

Зібрання чинних міжнародних договорів України: Офіційне видання — Том 1: 1990-1991 рр. — К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2001.

Парижская конвенция по охране промышленной собственности от 20 марта 1883 года,

пересмотренная в Брюсселе 14 декабря 1900 г., в Вашингтоне 2 июня 1911 г., в Гааге 6 ноября 1925 г., в Лондоне 2 июня 1934 г., в Лиссабоне 31 октября 1958 г. и в Стокгольме 14 июля 1967 г., измененная 2 октября 1990 г.

Статья 1

[Образование Союза; понятие промышленной собственности]*

(1) Страны, к которым применяется настоящая Конвенция, образуют Союз по охране промышленной собственности.

(2) Объектами охраны промышленной собственности являются патенты на изобретения, полезные модели, промышленные образцы, товарные знаки, знаки обслуживания, фирменные наименования и указания происхождения или наименования места происхождения, а также пресечение недобросовестной конкуренции.

(3) Промышленная собственность понимается в самом широком смысле и распространяется не только на промышленность и торговлю в собственном смысле слова, но также и на области сельскохозяйственного производства и добывающей промышленности и на все продукты промышленного или природного происхождения, как например: вино, зерно, табачный лист, фрукты, скот, ископаемые, минеральные воды, пиво, цветы, мука.

(4) К патентам на изобретения относятся различные виды промышленных патентов, признаваемых законодательством стран Союза, как например: ввозные патенты, патенты на усовершенствование, дополнительные патенты и свидетельства и т.п.

______________

* Статьям были присвоены заголовки для удобства пользования текстом. В подписанном (французском) тексте заголовков нет.

Статья 2

[Национальный режим для граждан Союза]

(1) В отношении охраны промышленной собственности граждане каждой страны Союза пользуются во всех других станах Союза теми же преимуществами, которые предоставляются в настоящее время или будут предоставлены впоследствии соответствующими законами собственным гражданам, не ущемляя при этом прав, специально предусмотренных настоящей Конвенцией. Исходя из этого, их права будут охраняться так же, как и права граждан данной страны, и они будут пользоваться теми же законными средствами защиты от всякого посягательства на их права, если при этом соблюдены условия и формальности, предписываемые собственным гражданам.

(2) Однако никакие условия о месте жительства или наличии предприятия в стране, где испрашивается охрана, не могут быть поставлены гражданам стран Союза в качестве предпосылки для пользования каким-либо из прав промышленной собственности.

(3) Безусловно сохраняются положения законодательства каждой из стран Союза, относящиеся к судебной и административной процедуре и к компетенции судебных и административных органов, а также к выбору местожительства или к назначению поверенного, соблюдение которых требуется на основании законов о промышленной собственности.

Статья 3

[Приравнивание некоторых категорий лиц к гражданам стран

Союза]

К гражданам стран Союза приравниваются граждане стран, не участвующих в Союзе, которые имеют на территории одной из стран Союза местожительство или действительные и серьезные промышленные или торговые предприятия.

Статья 4

[А.-1. Патенты, полезные модели, промышленные образцы,

товарные знаки, авторские свидетельства: право

приоритета. - G. Патенты, разделение заявки]

А. — (1) Любое лицо, надлежащим образом подавшее заявку на патент на изобретение, полезную модель, промышленный образец или товарный знак в одной из стран Союза, или правопреемник этого лица пользуется для подачи заявки в других странах правом приоритета в течение сроков, указанных ниже.

(2) Основанием для возникновения права приоритета признается всякая подача заявки, имеющая силу правильно оформленной национальной подачи заявки в соответствии с национальным законодательством каждой страны Союза или с двусторонними или многосторонними соглашениями, заключенными между странами Союза.

(3) Под правильно оформленной национальной подачей заявки следует понимать всякую подачу, которой достаточно для установления даты подачи заявки в соответствующей стране, какова бы ни была дальнейшая судьба этой заявки.

В. — Вследствие этого последующая подача заявки в одной из прочих стран Союза до истечения этих сроков не может быть признана недействительной на основании действий, совершенных в этот промежуток времени, в частности на основании другой подачи заявки, опубликования изобретения или его использования, выпуска в продажу экземпляров образца, применения знака, и эти действия не могут послужить основанием для возникновения какого-либо права третьих лиц или какого-либо права личного владения. Права, приобретенные третьими лицами до дня первой заявки, которая служит основанием для права приоритета, сохраняются в соответствии с внутренним законодательством каждой страны Союза.

С. — (1) Упомянутые выше сроки приоритета составляют двенадцать месяцев для патентов на изобретения и для полезных моделей и шесть месяцев для промышленных образцов и товарных знаков.

(2) Отсчет этих сроков начинается с даты подачи первой заявки; день подачи в срок не включается.

(3) Если последний день срока является по закону праздничным днем или днем, когда ведомство не открыто для приема заявок в той стране, где испрашивается охрана, срок продлевается до первого последующего рабочего дня.

(4) Первой заявкой, дата подачи которой служит днем отсчета срока приоритета, должна считаться последующая заявка на тот же объект, что и первая предшествующая заявка в смысле приведенного выше пункта (2), поданная в той же стране Союза, в случае, если эта предшествующая заявка на день подачи последующей заявки была взята обратно, оставлена без движения или отклонена, не будучи доступной для публичного ознакомления, а также при условии, что в отношении нее не продолжали существовать какие-либо права и она не послужила основанием для притязаний на право приоритета. Предшествующая заявка не может тогда служить основанием для притязаний на право приоритета.

D. — (1) Всякое лицо, желающее воспользоваться преимуществом приоритета на основании предшествующей заявки, обязано подать заявление с указанием даты подачи заявки и страны, где она произведена. Каждая страна устанавливает, не позднее какого момента должно быть подано такое заявление.

(2) Эти указания должны приводиться в изданиях, выпускаемых компетентным учреждением, в частности в патентах и относящихся к ним описаниях.

(3) Страны Союза могут требовать от лица, подающего заявление о приоритете, представления копии ранее поданной заявки (описания, чертежей и т.д.). Копия, заверенная учреждением, принявшим эту заявку, не требует никакой легализации и может быть во всех случаях представлена в любой момент в течение трех месяцев со дня подачи последующей заявки без уплаты каких-либо сборов. Предоставляется право требовать, чтобы к ней была приложена справка о дате подачи заявки, выданной этим учреждением, и перевод.

(4) В момент подачи заявки не допускаются требования о выполнении других формальностей для заявления о приоритете. Каждая страна Союза определяет те последствия, которые влечет за собой несоблюдение формальностей, предусмотренных настоящей статьей, но эти последствия не могут быть более тяжкими, чем потеря права на приоритет.

(5) В дальнейшем могут быть потребованы другие доказательства.

Лицо, претендующее на приоритет на основании предшествующей подачи заявки, должно указать номер этой заявки; это указание публикуется в порядке, предусмотренном приведенным выше пунктом (2).

Е. — (1) Когда промышленный образец заявляется в стране с использованием права приоритета, основанного на подаче заявки на полезную модель, приоритетным сроком является срок, установленный для промышленных образцов.

(2) Кроме того, в стране допускается подача заявки на полезную модель с использованием права приоритета, основанного на подаче заявки на патент, и наоборот.

F. — Ни одна страна Союза не имеет права не признавать приоритет или отклонить заявку на патент на том основании, что заявитель притязает на несколько приоритетов, в том числе и установленных в разных странах, или на том основании, что заявка, притязающая на один или несколько приоритетов, содержит один или несколько элементов, которые не были включены в заявку или заявки, по которым испрашивается приоритет, если только в обоих случаях согласно закону страны существует единство изобретения.

В том, что касается элементов, не включенных в заявку или заявки, в отношении которых испрашивается приоритет, подача последующей заявки порождает право приоритета на обычных условиях. G. — (1) Если экспертиза обнаружит, что заявка на патент является комплексной, заявитель может разделить заявку на некоторое число отдельных заявок, сохраняя в качестве даты каждой из них дату первоначальной заявки и, в соответствующих случаях, преимущество права приоритета.

(2) Заявитель может также по своей инициативе разделить заявку на патент, сохраняя в качестве даты каждой отдельной заявки дату первоначальной заявки и в соответствующих случаях преимущество права приоритета. Каждой стране Союза предоставляется право определить условия, при которых разрешается такое разделение.

H. — Приоритет не может быть отклонен по той причине, что некоторые элементы изобретения, в отношении которых испрашивается приоритет, не фигурируют в притязаниях, изложенных в заявке в стране происхождения, если только в совокупности документов заявки обнаруживаются эти элементы.

І. — (1) Заявки на авторские свидетельства на изобретения, подаваемые в стране, в которой заявители имеют право испрашивать по собственному выбору либо патент, либо авторское свидетельство на изобретение, дают основание для права приоритета, предусмотренного настоящей статьей, на тех же условиях и с теми же последствиями, что и заявки на патенты.

(2) В стране, в которой заявители имеют право испрашивать по собственному выбору либо патент, либо авторское свидетельство на изобретение, заявитель на авторское свидетельство на изобретение пользуется в соответствии с положениями настоящей статьи, относящимися к заявкам на патенты, правом приоритета, основанным на заявке на патент, полезную модель или авторское свидетельство на изобретение.

Статья 4 bis

[Патенты: независимость патентов, полученных на

одно и то же изобретение в различных странах]

(1) Патенты, заявки на которые поданы в разных странах Союза гражданами стран Союза, независимы от патентов, полученных на то же изобретение в других странах, входящих или не входящих в состав Союза.

(2) Это положение следует рассматривать без каких-либо ограничений, а именно в том смысле, что патенты, заявки на которые поданы в течение срока приоритета, являются независимыми как с точки зрения оснований признания их недействительными и прекращения действия прав, так и с точки зрения определения нормального срока их действия.

(3) Это положение относится ко всем патентам, существующим в момент вступления его в силу.

(4) Оно будет также применяться и в случае присоединения новых стран в отношении патентов, существующих с той и другой стороны в момент присоединения.

(5) Патенты, полученные с преимуществом, вытекающим из приоритета, имеют в различных странах Союза тот же срок действия, какой они имели бы, если они были заявлены или выданы без этого преимущества, вытекающего из приоритета.

Статья 4 ter

[Патенты: упоминание изобретателя в патенте]

Изобретатель имеет право быть названным в качестве такового в патенте.

Статья 4 quater

[Патенты: патентоспособность в случае ограничения

продажи по закону]

В выдаче патента не может быть отказано и патент не может быть признан недействительным на основании того, что продажа продукта, запатентованного или изготовленного запатентованным способом, подвергнута на основании национального законодательства ограничениям или сокращениям.

Статья 5

[А. Патенты: ввоз объектов, неиспользование или недостаточное

использование, принудительные лицензии.

В. Промышленные образцы: неиспользование, ввоз объектов.

С. Товарные знаки: неиспользование, отличие формы,

использование совладельцами.

D. Патенты, полезные модели, товарные знаки, промышленные

образцы: маркировка]

А. — (1) Ввоз патентообладателем в страну выдачи патента объектов, изготовленных в той или иной стране Союза, не влечет за собой утраты основанных на нем прав.

(2) Каждая страна Союза имеет право принять законодательные меры, предусматривающие выдачу принудительных лицензий, для предотвращения злоупотреблений, которые могут возникнуть в результате осуществления исключительного права, предоставляемого патентом, например, в случае неиспользования изобретения.

(3) Лишение прав на патент может быть предусмотрено лишь в случае, когда выдача принудительных лицензий окажется недостаточной для предотвращения этих злоупотреблений. Никакое действие по лишению прав или по аннулированию патента не может иметь места до истечения двух лет с момента выдачи первой принудительной лицензии.

(4) Принудительная лицензия не может быть потребована по причине неиспользования или недостаточного использования до истечения срока в четыре года, считая с даты подачи заявки на патент, или трех лет с даты выдачи патента, причем должен применяться срок, который истекает позднее; в выдаче принудительной лицензии будет отказано, если патентообладатель докажет, что его бездействие было обусловлено уважительными причинами. Такая принудительная лицензия является неисключительной лицензией и может передаваться также в форме выдачи сублицензии, но лишь вместе с частью промышленного или торгового предприятия, использующего эту лицензию.

(5) Приведенные выше положения применяются с необходимыми изменениями к полезным моделям.

В. — Охрана промышленных образцов не может быть прекращена вследствие неиспользования или ввоза предметов, сходных с охраняемыми объектами.

С. — (1) Если в стране использование зарегистрированного знака является обязательным, регистрация может быть аннулирована лишь по истечении справедливого срока и только тогда, когда заинтересованное лицо не представит доказательств, оправдывающих причины его бездействия.

(2) Применение товарного знака его владельцем в такой форме, которая отличается от зарегистрированной в какой-либо из стран Союза лишь отдельными элементами, не изменяющими отличительного характера знака, не влечет за собой признания недействительности регистрации и не ограничивает охрану, предоставленную знаку.

(3) Одновременное применение одного и того же знака на одинаковых или сходных продуктах промышленными или торговыми предприятиями, рассматриваемыми в качестве совладельцев знака в соответствии с положениями закона страны, где испрашивается охрана, не препятствует регистрации знака и никоим образом не ограничивает охрану, предоставленную указанному знаку в какой-либо стране Союза, если только такое применение не вводит общественность в заблуждение и если оно не противоречит публичным интересам.

D. — Для признания прав не требуется помещения на продукте какого-либо обозначения или указания на патент, полезную модель, регистрацию товарного знака или депонирование промышленного образца.

Статья 5 bis

[Все виды прав промышленной собственности, льготный срок для

уплаты пошлин за сохранение прав; патенты; восстановление]

(1) Для уплаты пошлин, предусмотренных для сохранения прав промышленной собственности, предоставляется льготный срок, составляющий не менее шести месяцев, при условии уплаты дополнительной пошлины, если такая пошлина устанавливается национальным законодательством.

(2) Страны Союза имеют право предусмотреть восстановление патентов на изобретения, утративших силу вследствие неуплаты пошлин.

Статья 5 ter

[Патенты: свободное применение запатентованных объектов,

являющихся частью транспортных средств]

В каждой из стран Союза не рассматриваются как нарушение прав патентообладателя:

1. Применение на борту судов других стран Союза средств, составляющих предмет его патента, в корпусе судна, в машинах, оснастке, механизмах и другом оборудовании, когда эти суда временно или случайно находятся в водах данной страны, при условии, что эти средства используются исключительно для нужд судна.

2. Применение средств, составляющих предмет патента, в конструкции или при эксплуатации воздушных или наземных средств передвижения других стран Союза или вспомогательного оборудования для этих средств передвижения, когда указанные средства передвижения временно или случайно находятся в данной стране.

Статья 5 quater

[Патенты: ввоз продуктов, изготовленных способом,

запатентованным в стране ввоза]

Если продукт ввозится в страну Союза, где существует патент, охраняющий способ производства указанного продукта, патентообладатель имеет в отношении ввезенного продукта все права, какие ему предоставляет законодательство импортирующей страны на основе патента на способ производства в отношении продуктов, изготовленных в данной стране.

Статья 5 quinquies

[Промышленные образцы]

Промышленные образцы охраняются во всех странах Союза.

Статья 6

[Знаки: условия регистрации; независимость охраны

одного и того же знака в различных странах]

(1) Условия подачи заявки и регистрации товарных знаков определяются в каждой стране Союза ее национальным законодательством.

(2) Однако знак, заявленный гражданином страны Союза в какой-либо другой стране Союза, не может быть отклонен или признан недействительным на основании того, что он не был заявлен, зарегистрирован или возобновлен в стране происхождения.

(3) Знак, надлежащим образом зарегистрированный в какой-либо стране Союза, рассматривается как независимый от знаков, зарегистрированных в других странах Союза, включая страну происхождения.

Статья 6 bis

[Знаки: общественные товарные знаки]

(1) Страны Союза обязуются или по инициативе администрации, если это допускается законодательством данной страны, или по ходатайству заинтересованного лица отклонять или признавать недействительной регистрацию и запрещать применение товарного знака, представляющего собой воспроизведение, имитацию или перевод другого знака, способные вызвать смешение со знаком, который, по определению компетентного органа страны регистрации или применения уже является в этой стране общеизвестным в качестве знака лица, пользующегося преимуществами настоящей Конвенции, и используется для идентичных или подобных продуктов. Это положение распространяется и на те случаи, когда существенная составная часть знака представляет собой воспроизведение такого общеизвестного знака или имитацию, способную вызвать смешение с ним.

(2) Для предъявления требования об аннулировании такого знака предоставляется срок не менее пяти лет, исчисляемый с даты регистрации знака. Страны Союза имеют право установить срок, в течение которого может быть потребовано запрещение применения знака.

(3) Срок не устанавливается для предъявления требования об аннулировании или запрещении применения знаков, зарегистрированных или используемых недобросовестно.

Статья 6 ter

[Знаки: запрещения, касающиеся государственных гербов,

официальных клейм контроля и эмблем межправительственных

организаций]

(1) (а) Страны Союза договариваются отклонять или признавать недействительной регистрацию и запрещать путем соответствующих мер использование без разрешения компетентных властей в качестве товарных знаков или в качестве элементов этих знаков гербов, флагов и других государственных эмблем стран Союза, введенных ими официальных знаков и клейм контроля и гарантии, а также всякое подражание этому с точки зрения геральдики.

(b) Положения, изложенные выше в подпункте (а), применяются равным образом к гербам, флагам и другим эмблемам, сокращенным или полным наименованиям международных межправительственных организаций, членами которых являются одна или несколько стран Союза, за исключением гербов, флагов и других эмблем, сокращенных или полных наименований, которые уже являются предметом действующих международных соглашений, предназначенных для обеспечения их охраны.

(с) Ни одна страна Союза не обязана применять положения, изложенные выше в подпункте (b), в ущерб владельцам прав, приобретенных добросовестно до вступления в силу в данной стране настоящей Конвенции. Страны Союза не обязаны применять указанные положения, если использование или регистрация, имеющиеся в виду в приведенном выше подпункте (а), не создадут у общественности впечатления о наличии связи между данной организацией и гербами, флагами, эмблемами, сокращенными или полными наименованиями, или если это использование или регистрация явно не направлены на то, чтобы ввести общественность в заблуждение относительно связи, существующей между пользователем и организацией.

(2) Запрещение применения официальных знаков и клейм контроля и гарантии действует только в тех случаях, когда знаки, содержащие их, предназначаются для использования на товарах того же рода или подобных им.

(3) (а) Для применения этих положений страны Союза договариваются сообщать друг другу при посредстве Международного бюро списки государственных эмблем, официальных знаков и клейм контроля и гарантии, которые они желают или пожелают в дальнейшем поставить в полном объеме или с некоторыми ограничениями под охрану настоящей статьи, а также сообщать о всех последующих изменениях, вносимых в эти списки. Каждая страна Союза своевременно представляет для публичного ознакомления присланные ей знаки.

Однако такое уведомление не обязательно в отношении государственных флагов.

(b) Положения, приведенные в подпункте (b) пункта (1)

настоящей статьи, применимы лишь к гербам, флагам и другим эмблемам, сокращенным или полным наименованиям международных межправительственных организаций, о которых последние сообщили странам Союза при посредстве Международного бюро.

(4) Каждая страна Союза может в двенадцатимесячный срок с момента получения сообщения передать через посредство Международного бюро заинтересованной стране или международной межправительственной организации свои возможные возражения.

(5) В отношении государственных флагов меры, предусмотренные в вышеприведенном пункте (1), применяются только к знакам, зарегистрированным после 6 ноября 1925 года.

(6) В отношении государственных эмблем, за исключением флагов, а также в отношении официальных знаков и клейм стран Союза, гербов, флагов и других эмблем, сокращенных или полных наименований международных межправительственных организаций эти положения применяются лишь к знакам, зарегистрированным по истечении двух месяцев после получения сообщения, предусмотренного в вышеприведенном пункте (3).

(7) В случае обнаружения недобросовестных действий страны имеют также право аннулировать зарегистрированные до 6 ноября 1925 года знаки, содержащие государственные эмблемы, знаки и клейма.

(8) Граждане каждой страны, имеющие разрешение использовать государственные эмблемы, официальные знаки и клейма своих стран, могут пользоваться ими даже при наличии их сходства с такими же знаками другой страны.

(9) Страны Союза обязуются запрещать использование в торговле государственных гербов других стран Союза при отсутствии на то разрешения, если такое использование может ввести в заблуждение относительно происхождения продукта.

(10) Вышеуказанные положения не препятствуют осуществлению странами права, предусмотренного пунктом (3) раздела В статьи 6 quinquies, отклонить регистрацию или признать ее недействительной в отношении знаков, в которые без разрешения введены гербы, флаги и другие государственные эмблемы или официальные знаки и клейма, принятые в стране Союза, а также отличительные знаки международных межправительственных организаций, перечисленные в вышеприведенном пункте (1).

Статья 6 quater

[Знаки: передача знака]

(1) Когда в соответствии с законодательством страны Союза передача знака является действительной лишь в том случае, если она происходит одновременно с передачей промышленного или торгового предприятия, которому принадлежит этот знак, то для признания такой передачи действительной достаточно, чтобы часть промышленного или торгового предприятия, расположенная в этой стране, была передана приобретателю вместе с исключительным правом изготовления или продажи там продуктов, снабженных переданным знаком.

(2) Это положение не налагает на страны Союза обязательства рассматривать в качестве действительной передачу такого знака, использование которого приобретателем могло бы на деле ввести в заблуждение общественность, в частности в отношении происхождения, характера или существенных качеств изделий, для которых применяется знак.

Статья 6 quinquies

[Знаки: охрана знаков, зарегистрированных в одной стране

Союза, в других странах Союза (оговорка "Таким, как он есть")]

А. — (1) Каждый товарный знак, надлежащим образом зарегистрированный в стране происхождения, может быть заявлен в других странах Союза и охраняется таким, как он есть, с оговорками, указанными в данной статье. Эти страны могут до окончательного оформления регистрации потребовать предоставления свидетельства о регистрации в стране происхождения, выданного компетентным учреждением. Никакой легализации такого свидельства не требуется.

(2) Страной происхождения считается страна Союза, где заявитель имеет действительное и серьезное промышленное или торговое предприятие, а если у него нет такого предприятия в пределах Союза — страна Союза, где он имеет местожительство, а если у него нет местожительства в пределах Союза — страна его гражданства, в случае если он является гражданином страны Союза.

В. — Товарные знаки, подпадающие под действие настоящей статьи, могут быть отклонены при регистрации или признаны недействительными лишь в следующих случаях:

1. если знаки могут затронуть права, приобретенные третьими лицами в стране, где испрашивается охрана;

2. если знаки лишены каких-либо отличительных признаков или составлены исключительно из знаков или указаний, могущих служить в торговле для обозначения вида, качества, количества, назначения, стоимости, места происхождения продуктов или времени их изготовления, либо ставших общепринятыми в обиходном языке или в добросовестных и устоявшихся торговых обычаях страны, где испрашивается охрана;

3. если знаки противоречат морали или публичному порядку и, в особенности, если они могут ввести в заблуждение общественность. Подразумевается, что знак не может рассматриваться как противоречащий публичному порядку по той единственной причине, что он не соответствует какому-либо положению законодательства о знаках, за исключением случая, когда само это положение касается публичного порядка.

Однако сохраняется применение статьи 10 bis.

С. — (1) Чтобы определить, может ли быть знак предметом охраны, необходимо учитывать все фактические обстоятельства, особенно продолжительность применения знака.

(2) Не могут быть отклонены в других странах Союза товарные знаки на том единственном основании, что они отличаются от знаков, охраняемых в стране происхождения, лишь элементами, не изменяющими отличительный характер знаков и не затрагивающими тождественность знаков в той форме, в которой они были зарегистрированы в упомянутой стране происхождения.

D. — Никто не может воспользоваться положениями настоящей статьи, если знак, на который испрашивается охрана, не зарегистрирован в стране происхождения.

E. — Однако возобновление регистрации знака в стране происхождения ни в коем случае не влечет за собой обязательства возобновить регистрацию в других странах Союза, где знак был зарегистрирован.

F. — Преимущества, вытекающие из приоритета, сохраняются за заявками, поданными на регистрацию знака в срок, указанный в статье 4, даже если регистрация в стране происхождения осуществлена по истечении этого срока.

Статья 6 sexies

[Знаки: знаки обслуживания]

Страны Союза обязуются охранять знаки обслуживания. Они не обязаны предусматривать регистрацию этих знаков.

Статья 6 septies

[Знаки: регистрация агентом или представителем владельца без

разрешения последнего]

(1) Если агент или представитель того, кто является владельцем знака в одной из стран Союза, подает без разрешения владельца заявку на регистрацию этого знака от своего собственного имени в одной или в нескольких таких странах, владелец имеет право воспрепятствовать регистрации или потребовать ее аннулирования либо, если закон страны это разрешает, переоформления регистрации в свою пользу, если только агент или представитель не представит доказательств, оправдывающих его действия.

(2) Владелец знака имеет право, при наличии условий, предусмотренных в пункте (1), воспрепятствовать использованию знака агентом или представителем, если только он не давал согласия на такое использование.

(3) Национальным законодательством может быть установлен справедливый срок, в течение которого владелец знака должен воспользоваться правами, предусмотренными в данной статье.

Статья 7

[Знаки: характер маркируемого продукта]

Характер продукта, для которого предназначен товарный знак, ни в коем случае не может служить препятствием к регистрации знака.

Статья 7 bis

[Знаки: коллективные знаки]

(1) Страны Союза обязуются принимать заявки на регистрацию и охранять коллективные знаки, принадлежащие коллективам, существование которых не противоречит закону страны происхождения, даже если эти коллективы не являются владельцами промышленного или торгового предприятия.

(2) Каждая страна сама определяет особые условия охраны коллективного знака и может отказать в охране, если этот знак противоречит публичным интересам.

(3) Однако в охране таких знаков не может быть отказано коллективу, существование которого не противоречит закону страны происхождения, на том основании, что этот коллектив не находится в стране, где испрашивается охрана, или что он основан не в соответствии с законодательством этой страны.

Статья 8

[Фирменные наименования]

Фирменное наименование охраняется во всех странах Союза без обязательной подачи заявки или регистрации и независимо от того, является ли оно частью товарного знака.

Статья 9

[Знаки, фирменные наименования: арест при ввозе

продуктов, незаконно снабженных товарным знаком

или фирменным наименованием]

(1) На любой продукт, незаконно снабженный товарным знаком или фирменным наименованием, налагается арест при ввозе в те страны Союза, в которых этот знак или фирменное наименование имеют право на законную защиту.

(2) Равным образом арест налагается в стране, где была осуществлена незаконная маркировка, или в странах, куда был ввезен продукт.

(3) Арест налагается в соответствии с внутренним законодательством каждой страны по требованию прокуратуры, или любого другого компетентного органа, или заинтересованной стороны — физического или юридического лица.

(4) Органы власти не обязаны налагать арест в случае провоза продуктов транзитом.

(5) Если законодательство страны не допускает наложения ареста при ввозе, арест заменяется запрещением ввоза или арестом внутри страны.

(6) Если законодательство страны не допускает ни наложения ареста при ввозе, ни запрещения ввоза, ни наложения ареста внутри страны, то до соответствующего изменения такого законодательства эти меры заменяются такими действиями и средствами, которыми закон данной страны обеспечил бы в подобном случае права граждан этой страны.

Статья 10

[Ложные указания: арест при ввозе продуктов, снабженных

ложным указанием о происхождении продуктов или личности

производителя и т. д.]

(1) Положения предшествующей статьи применяются в случае прямого или косвенного использования ложных указаний о происхождении продуктов или подлинности личности изготовителя, промышленника или торговца.

(2) Заинтересованной стороной, независимо от того, является ли ею физическое или юридическое лицо, признается всякий изготовитель, промышленник или торговец, занимающийся производством, изготовлением или сбытом этого продукта, обосновавшийся либо в местности, ложно указанной в качестве места происхождения продукта, либо в районе, где находится эта местность, либо в ложно указанной стране или в стране, где применяется ложное указание о происхождении.

Статья 10 bis

[Недобросовестная конкуренция]

(1) Страны Союза обязаны обеспечить гражданам стран, участвующих в Союзе, эффективную защиту от недобросовестной конкуренции.

(2) Актом недобросовестной конкуренции считается всякий акт конкуренции, противоречащий честным обычаям в промышленных и торговых делах.

(3) В частности подлежат запрету:

1. все действия, способные каким бы то ни было способом вызвать смешение в отношении предприятия, продуктов или промышленной или торговой деятельности конкурента;

2. ложные утверждения при осуществлении коммерческой деятельности, способные дискредитировать предприятие, продукты или промышленную или торговую деятельность конкурента;

3. указания или утверждения, использование которых при осуществлении коммерческой деятельности может ввести общественность в заблуждение относительно характера, способа изготовления, свойств, пригодности к применению или количества товаров.

Статья 10 ter

[Товарные знаки, фирменные наименования, ложные указания,

недобросовестная конкуренция: средства защиты, право

обращаться в суд]

(1) Страны Союза обязуются обеспечить гражданам других стран Союза законные средства для эффективного пресечения всех действий, указанных в статьях 9, 10 и 10 bis.

(2) Кроме того, они обязуются предусмотреть меры, позволяющие союзам и объединениям, существование которых не противоречит законам их стран и которые представляют заинтересованных промышленников, изготовителей или торговцев, действовать через суд или административные органы с целью пресечения действий, предусмотренных в статьях 9, 10 и 10 bis, в той мере, в какой это допускает закон страны, где испрашивается охрана для союзов и объединений данной страны.

Статья 11

[Изобретения, полезные модели, промышленные образцы,

товарные знаки: временная охрана на определенных

международных выставках]

(1) Страны Союза предоставляют в соответствии со своим внутренним законодательством временную охрану патентоспособных изобретений, полезных моделей, промышленных образцов, а также товарных знаков для продуктов, экспонируемых на официальных или официально признанных международных выставках, организованных на территории одной из этих стран.

(2) Эта временная охрана не продлевает сроков, установленных в статье 4. Если позднее будет истребовано право приоритета, то компетентное учреждение каждой страны сможет исчислять срок с даты помещения продукта на выставку.

(3) Каждая страна может требовать для доказательства идентичности экспонируемого предмета и даты помещения его на выставку такие документы, которые она сочтет необходимыми.

Статья 12

[Специальные национальные службы по делам промышленной

собственности]

(1) Каждая страна Союза обязуется создать специальную службу по делам промышленной собственности и центральное хранилище для ознакомления общественности с патентами на изобретения, полезными моделями, промышленными образцами и товарными знаками.

(2) Эта служба издает официальный периодический бюллетень.

Она регулярно публикует:

(а) фамилии владельцев выданных патентов с кратким наименованием запатентованных изобретений;

(b) репродукции зарегистрированных знаков.

Статья 13

[Ассамблея Союза]

(1) (а) Союз имеет Ассамблею, состоящую из стран Союза, связанных статьями с 13 по 17.

(b) Правительство каждой страны представлено одним делегатом, который может иметь заместителей, советников и экспертов.

(с) Расходы каждой делегации несет назначившее ее правительство.

(2) (а) Ассамблея:

(i) рассматривает все вопросы, относящиеся к сохранению и развитию Союза и применению настоящей Конвенции;

(ii) дает Международному бюро интеллектуальной собственности (далее именуемому “Международным бюро"), предусмотренному в Конвенции, учреждающей Всемирную Организацию Интеллектуальной Собственности (далее именуемую “Организацией"), указания относительно подготовки конференций по пересмотру, уделяя при этом должное внимание замечаниям, стран Союза, не связаных статьями с 13 по 17;

(iii) рассматривает и утверждает отчеты и деятельность Генерального Директора Организации, относящиеся к Союзу, и дает ему все необходимые инструкции по вопросам, входящим в компетенцию Союза;

(iv) избирает членов Исполнительного комитета Ассамблеи;

(v) рассматривает и утверждает отчеты и одобряет деятельность своего Исполнительного комитета, а также дает ему инструкции;

(vi) определяет программу, принимает двухгодичный бюджет Союза и утверждает его финансовые отчеты;

(vii) утверждает финансовый регламент Союза;

(viii) создает такие комитеты экспертов и рабочие группы, какие считает необходимыми для осуществления целей Союза;

(ix) определяет, какие страны, не являющиеся членами Союза, и какие межправительственные и международные неправительственные организации могут быть допущены на ее заседания в качестве наблюдателей;

(x) принимает поправки к статьям с 13 по 17;

(xi) осуществляет любые другие надлежащие действия, направленные на достижение целей Союза;

(xii) выполняет все другие функции, вытекающие из настоящей Конвенции;

(xiii) при условии ее согласия осуществляет такие права, какие ей предоставлены Конвенцией, учреждающей Организацию.

(b) По вопросам, представляющим интерес также для других Союзов, администрацию которых осуществляет Организация, Ассамблея принимает решения, заслушав мнение Координационного комитета Организации.

(3) (а) При условии соблюдения положения подпункта (b)

делегат может представлять лишь одну страну.

(b) Страны Союза, объединившиеся в соответствии с особым соглашением и создавшие общее ведомство, имеющее для каждой из них значение специальной национальной службы промышленной собственности, предусмотренной в статье 12, могут быть совместно представлены во время дискуссии одной из них.

(4) (а) Каждая страна-член Ассамблеи имеет один голос;

(b) Половина стран-членов Ассамблеи составляет кворум.

(c) Несмотря на положение подпункта (b), если на какой-либо сессии количество представленных стран составляет менее половины, но равно или превышает одну треть стран-членов Ассамблеи, она может принимать решения, однако все решения Ассамблеи, за исключением решений, относящихся к ее собственным правилам процедуры, вступают в силу лишь при соблюдении нижеследующих условий. Международное бюро направляет упомянутые решения странам-членам Ассамблеи, которые не были на ней представлены, и приглашает их сообщить в письменном виде в трехмесячный срок, считая с даты направления решений, голосуют ли они за эти решения, против них или воздерживаются. Если по истечении этого срока количество стран, таким образом проголосовавших или сообщивших, что они воздержались, достигает того количества, которого недоставало для достижения кворума на самой сессии, такие решения вступают в силу при условии, что одновременно сохраняется необходимое большинство.

(d) При условии соблюдения положений статьи 17(2), Ассамблея принимает свои решения большинством в две трети поданных голосов. (е) Голоса воздержавшихся в расчет не принимаются.

(5) (а) За исключением случаев, предусмотренных в подпункте (b), делегат может голосовать только от имени одной страны.

(b) Страны Союза, предусмотренные в пункте (3) (b), должны, как правило, стремиться к тому, чтобы быть представленными на сессиях Ассамблеи своими собственными делегациями. Если, однако, в силу исключительных обстоятельств какая-либо из указанных стран не может быть представлена своей собственной делегацией, она вправе предоставить делегации какой-либо другой из этих стран полномочия голосовать от ее имени, при условии, что одна делегация может голосовать по доверенности только за одну страну. Такие полномочия должны быть определены в документе, подписанном главой государства или компетентным министром.

(6) Страны Союза, не являющиеся членами Ассамблеи, допускаются на ее заседания в качестве наблюдателей.

(7) (а) Ассамблея собирается на очередную сессию раз в два года по созыву Генерального Директора и, кроме исключительных случаев, в то же время и в том же месте, что и Генеральная Ассамблея Организации.

(b) Ассамблея собирается на чрезвычайную сессию, созываемую Генеральным Директором, по требованию Исполнительного комитета или по требованию одной четверти стран-членов Ассамблеи.

(8) Ассамблея принимает свои правила процедуры.

Статья 14

[Исполнительный комитет]

(1) Ассамблея имеет Исполнительный комитет.

(2) (а) Исполнительный комитет состоит из стран, избранных Ассамблеей из числа стран-членов Ассамблеи. Кроме того, страна, на территории которой Организация имеет свою штаб-квартиру, располагает в Комитете ex officio одним местом, при условии соблюдения положений статьи 16 (7) (b).

(b) Правительство каждой страны-члена Исполнительного комитета представлено одним делегатом, который может иметь заместителей, советников и экспертов.

(с) Расходы каждой делегации несет назначившее ее правительство.

(3) Количество стран-членов Исполнительного комитета составляет одну четвертую часть количества стран-членов Ассамблеи. При определении количества мест, подлежащих заполнению, остаток, получающийся после деления на четыре, в расчет не принимается.

(4) При выборах членов Исполнительного комитета Ассамблея уделяет должное внимание справедливому географическому распределению, а также необходимости для стран-участниц специальных соглашений, заключенных в связи с Союзом, быть в числе стран, составляющих Исполнительный Комитет.

(5) (а) Члены Исполнительного комитета осуществляют свои функции от закрытия сессии Ассамблеи, на которой они были избраны, до закрытия следующей очередной сессии Ассамблеи.

(b) Члены Исполнительного комитета могут быть переизбраны, но в количестве, не превышающем двух третей их состава.

(с) Ассамблея устанавливает подробные правила выборов и возможных перевыборов членов Исполнительного комитета.

(6) (а) Исполнительный Комитет:

(i) подготавливает проект повестки дня Ассамблеи;

(ii) представляет Ассамблее предложения, касающиеся проектов программы и двухгодичного бюджета Союза, подготовленных Генеральным Директором;

(iii) [исключен];

(iv) представляет Ассамблее с соответствующими замечаниями периодические отчеты Генерального Директора и ежегодные акты финансовых ревизий;

(v) в соответствии с решениями Ассамблеи и с учетом обстоятельств, возникших между двумя очередными сессиями Ассамблеи, принимает все необходимые меры, чтобы обеспечить выполнение Генеральным Директором программы Союза;

(vi) выполняет все другие функции, возложенные на него в соответствии с настоящей Конвенцией.

(b) По вопросам, представляющим интерес также для других Союзов, администрацию которых осуществляет Организация, Исполнительный комитет принимает решения, заслушав мнение Координационного комитета Организации.

(7) (а) Исполнительный комитет собирается на очередную сессию раз в год по созыву Генерального Директора, по возможности в то же время и в том же месте, что и Координационный комитет Организации. (b) Исполнительный комитет собирается на чрезвычайную сессию, созываемую Генеральным Директором по его собственной инициативе, либо по просьбе Председателя, либо по требованию одной четверти членов Исполнительного комитета.

(8) (а) Каждая страна-член Исполнительного комитета имеет один голос.

(b) Половина стран-членов Исполнительного комитета составляет кворум.

(с) Решения принимаются простым большинством поданных голосов.

(d) Голоса воздержавшихся в расчет не принимаются.

(е) Делегат может представлять только одну страну и

голосовать лишь от ее имени.

(9) Страны Союза, не являющиеся членами Исполнительного комитета, допускаются на его заседания в качестве наблюдателей.

(10) Исполнительный комитет принимает свои правила процедуры.

Статья 15

[Международное бюро]

(1) (а) Административные задачи Союза осуществляются Международным бюро, являющимся преемником Бюро Союза, объединенного с Бюро Союза, учрежденного Международной конвенцией по охране литературных и художественных произведений. (b) Международное бюро выполняет, в частности, функции Секретариата различных органов Союза.

(с) Генеральный Директор Организации является главным должностным лицом Союза и представляет Союз.

(2) Международное бюро собирает и публикует информацию, касающуюся охраны промышленной собственности. Каждая страна Союза незамедлительно передает Международному бюро текст каждого нового закона и все официальные тексты, относящиеся к охране промышленной собственности. Кроме того, она высылает Международному бюро все публикации своих компетентных служб в области промышленной собственности, которые имеют прямое отношение к охране промышленной собственности и которые Международное бюро может найти полезным в своей деятельности.

(3) Международное бюро издает ежемесячный журнал.

(4) Международное бюро сообщает по запросу любой страны Союза сведения по вопросам охраны промышленной собственности.

(5) Международное бюро проводит исследования и оказывает услуги, предназначенные облегчить охрану промышленной собственности.

(6) Генеральный Директор и любой назначенный им член персонала участвуют без права голоса во всех заседаниях Ассамблеи, Исполнительного комитета и любого комитета экспертов или рабочей группы. Генеральный Директор или назначенный им член персонала является по своему должностному положению секретарем этих органов. (7) (а) Международное бюро в соответствии с указаниями Ассамблеи и в сотрудничестве с Исполнительным комитетом подготавливает конференции по пересмотру положений Конвенции, не содержащихся в статьях с 13 по 17.

(b) Международное бюро может консультироваться с межправительственными и международными неправительственными организациями по вопросам подготовки конференций по пересмотру.

(с) Генеральный Директор и назначенные им лица принимают участие в работе этих конференций без права голоса.

(8) Международное бюро выполняет любые другие возложенные на него задачи.

Статья 16

[Финансы]

(1) (а) Союз имеет бюджет.

(b) Бюджет Союза включает поступления и расходы собственно Союза, его взнос в бюджет расходов, общих для Союзов, а также в соответствующих случаях отчисления в бюджет Конференции Организации.

(с) Расходами, общими для Союзов, считаются такие, которые не относятся исключительно к данному Союзу, но одновременно к одному или нескольким другим Союзам, администрацию которых осуществляет Организация. Доля Союза в этих общих расходах соответствует его заинтересованности в данных расходах.

(2) Бюджет Союза устанавливается с должным учетом требований координации его с бюджетами других Союзов, администрацию которых осуществляет Организация.

(3) Бюджет Союза финансируется из следующих источников;

(i) взносов стран Союза;

(ii) сборов и платежей за предоставляемые Международным бюро услуги, относящиеся к Союзу;

(iii) поступлений от продажи публикаций Международного бюро, относящихся к Союзу, и от передачи прав на такие публикации;

(iv) даров, завещанных средств и субсидий;

(v) ренты, процентов и различных других доходов.

(4) (а) Для определения своего взноса в бюджет каждая страна Союза относится к определенному классу и уплачивает свой годовой взнос на основе следующим образом установленного числа единиц:

Класс I 25 Класс V 5

Класс II 20 Класс VI 3

Класс III 15 Класс VII 1

Класс IV 10

(b) Каждая страна, если она ранее этого не сделала, одновременно со сдачей на хранение ратификационной грамоты или акта о присоединении указывает класс, к которому она желает быть отнесенной. Любая страна может изменить класс. Если страна выбирает более низкий класс, она должна заявить об этом на очередной сессии Ассамблеи. Такое изменение вступает в действие с начала календарного года, следующего за указанной сессией.

(с) Годовой взнос каждой страны равен сумме, относящейся так к общей сумме взносов в бюджет Союза, подлежащих уплате всеми странами, как количество ее единиц относится к общему количеству единиц всех уплачивающих взносы стран.

(d) Взносы, причитающиеся к уплате с первого января каждого года.

(е) Страна, у которой имеется задолженность по уплате взносов, утрачивает право голоса во всех органах Союза, членом которых она является, если сумма ее задолженности равна или превышает сумму взносов, причитающихся с нее за два полных предыдущих года. Однако любой из этих органов может разрешить такой стране продолжать пользоваться правом голоса, если и до тех пор, пока он убежден, что просрочка платежа произошла в результате исключительных и неизбежных обстоятельств.

(f) В случае, когда бюджет не принят до начала нового финансового периода, то в соответствии с порядком, предусмотренным финансовым регламентом, действует бюджет на уровне предыдущего года.

(5) Размер сроков и платежей, причитающихся за услуги, предоставляемые Международным бюро от имени Союза, устанавливается Генеральным Директором, который докладывает об этом Ассамблее и Исполнительному комитету.

(6) (а) Союз имеет фонд оборотных средств, который составляется из разового платежа, вносимого каждой страной Союза. Если фонд оборотных средств становится недостаточным, Ассамблея решает вопрос о его увеличении.

(b) Размер первоначального платежа каждой страны в упомянутый фонд или его доля в увеличение этого фонда пропорциональны взносу этой страны за тот год, в который образован фонд или принято решение о его увеличении.

(c) Эта пропорция и условия платежа устанавливаются Ассамблеей по предложению Генерального Директора, после того, как она заслушивает мнение Координационного комитета Организации.

(7) (а) В соглашении о штаб-квартире, заключаемом со страной, на территории которой Организация имеет свою штаб-квартиру, предусматривается, что в случаях, когда фонд оборотных средств окажется недостаточным, эта страна предоставляет авансы. Сумма этих авансов и условия, на которых они предоставляются, в каждом случае являются предметом особого соглашения между такой страной и Организацией. До тех пор, пока такая страна связана обязательством предоставлять авансы, она по своему положению имеет одно место в Исполнительном комитете.

(b) Как страна, упомянутая в подпункте (а), так и Организация имеют право путем письменного уведомления денонсировать обязательство о предоставлении авансов. Денонсация вступает в действие через три года после окончания того года, в который было сделано уведомление.

(8) Финансовая ревизия осуществляется в соответствии с правилами финансового регламента одной или несколькими странами Союза или внешними ревизорами, назначенными с их согласия Ассамблеей.

Статья 17

[Поправки к статьям с 13 по 17]

(1) Предложения о внесении поправок в статьи 13, 14, 15, 16 и настоящую статью могут быть сделаны любой страной-членом Ассамблеи, Исполнительным комитетом или Генеральным Директором. Такие предложения направляются Генеральным Директором странам-членам Ассамблеи по меньшей мере за шесть месяцев до рассмотрения их Ассамблеей.

(2) Любая поправка к статьям, предусмотренным в пункте (1), принимается Ассамблеей, для чего требуется большинство в три четверти поданных голосов; однако любая поправка к статье 13 и данному пункту принимается большинством в четыре пятых поданных голосов.

(3) Любая поправка к статьям, предусмотренным в пункте (1), вступает в силу через месяц после того, как письменные уведомления о ее принятии, осуществленном в соответствии с конституционной процедурой каждой страны, получены Генеральным Директором от трех четвертей стран, которые состояли членами Ассамблеи во время принятия ею этой поправки. Любая поправка к указанным статьям, принятая таким образом, обязательна для всех стран, которые являются членами Ассамблеи во время вступления поправки в силу или которые становятся ее членами после этой даты; однако любая поправка, увеличивающая финансовые обязательства стран Союза, является обязательной только для тех стран, которые уведомили о принятии ими такой поправки.

Статья 18

[Пересмотр статей с 1 по 12 и с 18 по 30]

(1) Настоящая Конвенция может подвергаться пересмотру с целью внесения в нее изменений, предназначенных усовершенствовать систему Союза.

(2) В этих целях поочередно в странах Союза проводятся конференции представителей указанных стран.

(3) Внесение поправок к статьям с 13 по 17 регулируется положениями статьи 17.

Статья 19

[Специальные соглашения]

Подразумевается, что страны Союза оставляют за собой право заключать отдельно между собой специальные соглашения по охране промышленной собственности, если эти соглашения не противоречат положениям настоящей Конвенции.

Статья 20

[Ратификация странами Союза или присоединение;

вступление в силу]

(1) (а) Каждая страна Союза, которая подписала настоящий Акт, может ратифицировать его или, если она не подписала его, может присоединиться к нему. Ратификационные грамоты и акты о присоединении сдаются на хранение Генеральному Директору.

(b) Каждая страна Союза может заявить в своей ратификационной грамоте или акте о присоединении, что ратификация или присоединение не распространяется на:

(i) статьи с 1 по 12 или

(ii) статьи с 13 по 17.

(с) Каждая страна Союза, которая в соответствии с подпунктом (b) исключила одну из двух групп статей, указанных в этом подпункте, из сферы действия своей ратификации или присоединения, может позднее в любое время заявить, что она распространяет действие своей ратификации или присоединения на эту группу статей. Такое заявление сдается на хранение Генеральному Директору.

(2) (а) Статьи с 1 по 12 вступают в силу в отношении первых десяти стран Союза, которые сдали на хранение ратификационные грамоты или акты о присоединении, не сделав заявления, предусмотренного в пункте (1) (b) (i), через три месяца после сдачи на хранение десятой ратификационной грамоты или акта о присоединении.

(b) Статьи с 13 по 17 вступают в силу в отношении первых десяти стран Союза, которые сдали на хранение ратификационные грамоты или акты о присоединении, не сделав заявления, предусмотренного пунктом (1) (ii), через три месяца после сдачи на хранение десятой ратификационной грамоты или акта о присоединении.

(с) При условии первоначального вступления в силу согласно положениям подпунктов (а) и (b) каждой из двух групп статей, предусмотренных в пункте (1) (b) (i) и (ii), а также при условии соблюдения положений пункта (1) (b), статьи с 1 по 17 вступают в силу в отношении любой страны Союза, сдающей на хранение ратификационную грамоту или акт о присоединении, кроме стран, указываемых в подпунктах (а) и (b), а также в отношении любой страны Союза, сдающей заявление в соответствии с пунктом (1) (с), через три месяца после даты уведомления Генеральным Директором о сдаче на хранение такого документа, если только в поданной грамоте, акте или заявлении не будет указана более поздняя дата. В последнем случае настоящий Акт вступает в силу в отношении этой страны на указанную таким образом дату.

(3) В отношении любой страны Союза, которая сдает на хранение ратификационную грамоту или акт о присоединении, статьи с 18 по 30 вступают в силу на более раннюю из дат, на которую любая из групп статей, предусмотренных в пункте (1) (b), вступает в силу в отношении этой страны в соответствии с пунктом (2) (а), (b) или (с).

Статья 21

[Присоединение стран, не являющихся членами Союза;

вступление в силу]

(1) Любая страна, не являющаяся членом Союза, может присоединиться к настоящему Акту и тем самым стать членом Союза. Акты о присоединении сдаются на хранение Генеральному Директору.

(2) (а) В отношении любой страны, не являющейся членом Союза, которая сдала на хранение свой акт о присоединении за месяц или более до даты вступления в силу положений настоящего Акта, этот Акт вступает в силу с той даты, с которой указанные положения первоначально вступили в силу в соответствии со статьей 20 (2) (а) или (b), если только более поздняя дата не была указана в акте о присоединении, однако:

(i) если статьи с 1 по 12 не вступили в силу на эту дату, такая страна в период до вступления в силу этих положений и взамен их будет связана статьями с 1 по 12 Лиссабонского Акта;

(ii) если статьи с 13 по 17 не вступили в силу на эту дату, такая страна в период до вступления в силу этих положений и взамен их будет связана статьями 13 и 14 (3), (4) и (5) Лиссабонского Акта;

Если в акте о присоединении страна указывает более позднюю дату, настоящий Акт вступает в силу в отношении этой страны на указанную таким образом дату.

(b) В отношении любой страны, не являющейся членом Союза, которая сдала на хранение акт о присоединении на дату, которая следует за вступлением в силу какой-либо группы статей настоящего Акта, или на дату, которая предшествует ему менее чем на один месяц, настоящий Акт вступает в силу, при соблюдении положений попункта (а), через три месяца после даты, на которую о ее присоединении было сделано уведомление Генеральным Директором, если только в акте о присоединении не была указана более поздняя дата. В последнем случае настоящий Акт вступает в силу в отношении этой страны на указанную таким образом дату.

(3) В отношении любой страны, не являющейся членом Союза, которая сдала на хранение акт о присоединении после даты вступления в силу настоящего Акта в полном объеме или менее чем за месяц до этой даты, настоящий Акт вступает в силу через три месяца после даты, на которую о ее присоединении было сделано уведомление Генеральным Директором, если только в акте о присоединении не была указана более поздняя дата. В последнем случае настоящий Акт вступает в силу в отношении этой страны на указанную таким образом дату.

Статья 22

[Последствия ратификации или присоединения]

За исключением допустимых изъятий, предусмотренных в статьях 20 (1) (b) и 28 (2), ратификация или присоединение автоматически влекут за собой признание всех положений и получение всех преимуществ, устанавливаемых настоящим Актом.

Статья 23

[Присоединение к предшествующим Актам]

После вступления в силу настоящего Акта в полном объеме страна не может присоединиться к предшествующим Актам настоящей Конвенции.

Статья 24

[Территории]

(1) Любая страна может заявить в своей ратификационной грамоте или акте о присоединении, или в любое последующее время направить Генеральному Директору письменное уведомление о том, что настоящая Конвенция применяется ко всем или некоторым территориям, указанным в заявлении или уведомлении, за международные отношения которых она несет ответственность.

(2) Любая страна, которая сделала такое заявление или направила такое уведомление, может в любое время уведомить Генерального Директора о прекращении применения настоящей Конвенции ко всем или к некоторым из таких территорий.

(3) а) Всякое заявление, сделанное в соответствии с пунктом (1), вступает в силу с той же даты, что и ратификация или присоединение, документы о которых включали это заявление, а всякое уведомление, направленное в соответствии с упомянутым пунктом, вступает в силу через три месяца после сообщения о нем, сделанного Генеральным Директором.

b) Всякое уведомление, направленное в соответствии с пунктом (2), вступает в силу через двенадцать месяцев после получения его Генеральным Директором.

Статья 25

[Применение Конвенции в национальных рамках]

(1) Каждая страна, являющаяся участницей настоящей Конвенции, обязуется принять в соответствии со своей Конституцией необходимые меры для обеспечения применения настоящей Конвенции.

(2) Подразумевается, что каждая страна в момент сдачи на хранение ратификационной грамоты или акта о присоединении будет в состоянии в соответствии со своим внутренним законодательством осуществлять положения настоящей Конвенции.

Статья 26

[Денонсация]

(1) Настоящая Конвенция действует без ограничения срока.

(2) Любая страна может денонсировать настоящий Акт путем уведомления, направленного Генеральному Директору. Такая денонсация является также денонсацией всех предшествующих Актов и распространяется только на страну, которая ее сделала, в то время как в отношении остальных стран Союза Конвенция остается в силе и подлежит выполнению.

(3) Денонсация вступает в силу через год, считая со дня получения уведомления Генеральным Директором.

(4) Предусмотренное настоящей статьей право денонсации не может быть использовано никакой страной до истечения пяти лет, считая с даты, на которую она стала членом Союза.

Статья 27

[Применение предшествующих Актов]

(1) Настоящий Акт заменяет в отношениях между странами, к которым он применяется, и в той мере, в какой он применяется, Парижскую конвенцию от 20 марта 1883 года и последующие Акты по ее пересмотру.

(2) (а) Что касается стран, к которым настоящий Акт не применяется или применяется не в полном объеме, но к которым применяется Лиссабонский Акт от 31 октября 1958 года, последний остается в силе либо в полном объеме, либо в тех пределах, в которых настоящий Акт не заменяет его в силу пункта (1).

(b) Равным образом, что касается стран, к которым не применяется ни настоящий Акт, ни какая-либо его часть, ни Лиссабонский Акт, остается в силе Лондонский Акт от 2 июня 1934 года либо в полном объеме, либо в тех пределах, в которых настоящий Акт не заменяет его в силу пункта (1).

(с) Равным образом, что касается стран, к которым не применяется ни настоящий Акт, ни какая-либо его часть, ни Лиссабонский Акт, ни Лондонский Акт, остается в силе Гаагский Акт от 6 ноября 1925 года либо в полном объеме, либо в тех пределах, в которых настоящий Акт не заменяет его в силу пункта (1).

(3) Страны, не являющиеся членами Союза, которые присоединяются к настоящему Акту, применяют его в отношениях с любой страной Союза, которая не является стороной настоящего Акта или которая, являясь стороной настоящего Акта, сделала заявление, предусматриваемое статьей 20 (1) (b) (i). Такие страны признают, что упомянутая страна Союза может применять в своих отношениях с ними положения последнего предшествующего Акта, стороной которого она является.

Статья 28

[Разрешение споров]

(1) Любой спор между двумя или несколькими странами Союза, касающийся толкования или применения настоящей Конвенции, не разрешенный путем переговоров, может быть передан любой из указанных стран в Международный суд путем подачи заявления в соответствии со Статутом Суда, если только указанные страны не договорятся о другом способе урегулирования спора. Страна, которая подает заявление, должна сообщить Международному бюро о споре, переданном на рассмотрение Суда. Международное бюро должно поставить об этом в известность остальные страны Союза.

(2) В момент подписания настоящего Акта или сдачи на хранение ратификационной грамоты или акта о присоединении любая страна может заявить, что она не считает себя связанной положениями пункта (1). Что касается споров между такой страной и другими странами Союза, то положения пункта (1) на них не распространяются.

(3) Любая страна, сделавшая заявление в соответствии с положениями пункта (2), может в любое время отозвать его путем уведомления, направляемого Генеральному Директору.

Статья 29

[Подписание, языки, функции депозитария]

(1) (а) Настоящий Акт подписывается в одном экземпляре на французском языке и сдается на хранение Правительству Швеции.

(b) Официальные тексты вырабатываются Генеральным Директором после консультации с заинтересованными правительствами на английском, испанском, итальянском, немецком, португальском и русском языках, а также на других языках, которые определит Ассамблея.

(с) В случае разногласий в толковании различных текстов предпочтение отдается французскому тексту.

(2) Настоящий Акт открыт для подписания в Стокгольме до 13 января 1968 года.

(3) Генеральный Директор направляет две копии подписанного текста настоящего Акта, должным образом заверенные Правительством Швеции, правительствам всех стран Союза и, по запросу, правительству любой другой страны.

(4) Генеральный Директор регистрирует настоящий Акт в Секретариате Организации Объединенных Наций.

(5) Генеральный Директор уведомляет правительства всех стран Союза о подписаниях, сдаче на хранение ратификационных грамот и актов о присоединении и о заявлениях, содержащихся в этих документах или сделанных в соответствии со статьей 20 (1) (с), о вступлении в силу любых положений настоящего Акта, уведомлениях о денонсации и уведомлениях, направлениях в соответствии со статьей 24.

Статья 30

[Переходные положения]

(1) До вступления в должность первого Генерального Директора ссылки в настоящем Акте на Международное бюро Организации или на Генерального Директора считаются ссылками на Бюро Союза или на его Директора, соответственно.

(2) Страны Союза, которые не связаны статьями с 13 по 17, могут в течение пяти лет после вступления в силу Конвенции, учреждающей Организацию, пользоваться, если они этого пожелают, правами, предоставляемыми в силу статей с 13 по 17 настоящего Акта, как если бы они были связаны этими статьями. Любая страна, желающая пользоваться такими правами, направляет с этой целью Генеральному Директору письменное уведомление, которое вступает в действие с даты его получения. Такие страны считаются членами Ассамблеи до истечения указанного срока.

(3) До тех пор, пока не все страны Союза стали членами Организации, Международное бюро Организации функционирует также в качестве Бюро Союза, а Генеральный Директор действует также в качестве Директора этого Бюро.

(4) Как только все страны Союза становятся членами Организации, права, обязанности и имущество Бюро Союза переходят к Международному бюро Организации.

ПАРИЖСКАЯ КОНВЕНЦИЯ

ПО ОХРАНЕ ПРОМЫШЛЕННОЙ СОБСТВЕННОСТИ ОТ 20 МАРТА 1883 Г.

(Состояние Союза на 1 января 1968 г.)

------------------------------------------------------------------

# Государства - члены #Дата присоединения # Дата присоединения #

# Конвенции # к Союзу # страны к тексту #

# # # Конвенции #

#----------------------+-------------------+---------------------#

# # # Гаагская редакция #

# # # (1925 г.) #

# # # #

# Бразилия #7 июля 1884 г. # 26 октября 1929 г. #

# Доминиканская # # #

#Республика #11 июля 1890 г. # 6 апреля 1951 г. #

# Польская # # #

#Народная Республика #10 ноября 1919 г. # 22 ноября 1931 г. #

# # # #

# # # Лондонская редакция #

# # # (1934 г.) #

# # # #

# Австралия #10 октября 1925 г. # 2 июня 1958 г. #

# Австрия #1 января 1909 г. # 19 августа 1947 г. #

# Ватикан #29 сентября 1960 г.# 29 сентября 1960 г. #

# Греция #2 октября 1924 г. # 27 ноября 1953 г. #

# Дания #1 октября 1894 г. # 1 августа 1938 г. #

# Индонезия #24 декабря 1950 г. # 24 декабря 1950 г. #

# Исландия #5 мая 1962 г. # 5 мая 1962 г. #

# Испания #7 июля 1884 г. # 2 марта 1956 г. #

# Италия #7 июля 1884 г. # 15 июля 1955 г. #

# Канада #12 июня 1925 г. # 30 июля 1951 г. #

# Ливан #1 сентября 1924 г. # 30 сентября 1947 г. #

# Лихтенштейн #14 июля 1933 г. # 28 января 1951 г. #

# Люксембург #30 июня 1922 г. # 30 декабря 1945 г. #

# Нидерланды #7 июля 1884 г. # 5 августа 1948 г. #

# Новая Зеландия #29 июля 1931 г. # 14 июля 1946 г. #

# Объединенная # # #

#Арабская Республика #1 июля 1951 г. # 1 июля 1951 г. #

# Португалия #7 июля 1884 г. # 7 ноября 1949 г. #

# Сан-Марино #4 марта 1960 г. # 4 марта 1960 г. #

# Сирийская # # #

#Арабская Республика #1 сентября 1924 г. # 30 сентября 1947 г. #

# Тунис #7 июля 1884 г. # 4 октября 1942 г. #

# Турция #10 октября 1925 г. # 27 июня 1957 г. #

# Финляндия #20 сентября 1921 г.# 30 мая 1953 г. #

# Цейлон #29 декабря 1952 г. # 29 декабря 1952 г. #

# Швеция #1 июля 1885 г. # 1 июля 1953 г. #

# Южный Вьетнам #8 декабря 1956 г. # 8 декабря 1956 г. #

# # # #

# # #Лиссабонская редакция#

# # # (1958 г.) #

# # # #

# Алжирская Народная # # #

#Демократическая # # #

#Республика #1 марта 1966 г. # 1 марта 1966 г. #

# Аргентина #10 февраля 1967 г. # 10 февраля 1967 г. #

# Бельгия #7 июля 1884 г. # 21 августа 1965 г. #

# Берег # # #

#Слоновой Кости #23 октября 1963 г. # 23 октября 1963 г. #

# Венгерская # # #

#Народная Республика #1 января 1909 г. # 23 марта 1967 г. #

# Верхняя Вольта #19 ноября 1963 г. # 19 ноября 1963 г. #

# Габон #29 февраля 1964 г. # 29 февраля 1964 г. #

# Гаити #1 июля 1958 г. # 4 января 1962 г. #

# Германская # # #

#Демократическая # # #

#Республика #<*> # 16 января 1965 г. #

# # # <**> #

# Дагомея #10 января 1967 г. # 10 января 1967 г. #

# Замбия #6 апреля 1965 г. # 6 апреля 1965 г. #

# Израиль #24 марта 1950 г. # 18 июля 1966 г. #

# Иран #16 декабря 1959 г. # 4 января 1962 г. #

# Ирландия #4 декабря 1925 г. # 9 июня 1967 г. #

# Исламская # # #

#Республика Мавритания #11 апреля 1965 г. # 11 апреля 1965 г. #

# Камерун #10 мая 1964 г. # 10 мая 1964 г. #

# Кения #14 июня 1965 г. # 14 июня 1965 г. #

# Кипр #17 января 1966 г. # 17 января 1966 г. #

# Конго (Браззавиль) #2 сентября 1963 г. # 2 сентября 1963 г. #

# Лаос #19 ноября 1963 г. # 19 ноября 1963 г. #

# Мадагаскар #21 декабря 1963 г. # 21 декабря 1963 г. #

# Малави #6 июля 1964 г. # 6 июля 1964 г. #

# Мальта #20 октября 1967 г. # 20 октября 1967 г. #

# Марокко #30 июля 1917 г. # 15 мая 1967 г. #

# Мексика #7 сентября 1903 г. # 10 мая 1964 г. #

# Монако #29 апреля 1956 г. # 4 января 1962 г. #

# Народная Республика # # #

#Болгария #13 июня 1921 г. # 28 марта 1966 г. #

# Нигер #5 июля 1964 г. # 5 июля 1964 г. #

# Нигерия #2 сентября 1963 г. # 2 сентября 1963 г. #

# Норвегия #1 июля 1885 г. # 10 мая 1964 г. #

# Республика Куба #17 ноября 1904 г. # 17 февраля 1963 г. #

# Родезия #6 апреля 1965 г. # 6 апреля 1965 г. #

# Сенегал #21 декабря 1963 г. # 21 декабря 1963 г. #

# Соединенное # # #

#королевство # # #

#Великобритании и # # #

#Северной Ирландии #7 июля 1884 г. # 4 января 1962 г. #

# Социалистическая # # #

#Республика Румыния #6 октября 1920 г. # 19 ноября 1963 г. #

# Социалистическая # # #

#Федеративная # # #

#Республика Югославия #21 февраля 1921 г. # 11 апреля 1965 г. #

# Союз Советских # # #

#Социалистических # # #

#Республик #1 июля 1965 г. # 1 июля 1965 г. #

# США #30 мая 1887 г. # 4 января 1962 г. #

# Танзания #16 июня 1963 г. # 16 июня 1963 г. #

# Того #10 сентября 1967 г.# 10 сентября 1967 г. #

# Тринидад и Тобаго #1 августа 1964 г. # 1 августа 1964 г. #

# Уганда #14 июня 1965 г. # 14 июня 1965 г. #

# Уругвай #18 марта 1967 г. # 18 марта 1967 г. #

# Федеративная # # #

#Республика Германия #<***> # 4 января 1962 г. #

# Филиппины #27 сентября 1965 г.# 27 сентября 1965 г. #

# Франция #7 июля 1884 г. # 4 января 1962 г. #

# Центральноафриканская# # #

#Республика #19 ноября 1963 г. # 19 ноября 1963 г. #

# Чад #19 ноября 1963 г. # 19 ноября 1963 г. #

# Чехословацкая # # #

#Социалистическая # # #

#Республика #5 октября 1919 г. # 4 января 1962 г. #

# Швейцария #7 июля 1884 г. # 17 февраля 1963 г. #

# Южно-Африканская # # #

#Республика #1 декабря 1947 г. # 6 апреля 1965 г. #

# Япония #15 июля 1899 г. # 21 августа 1965 г. #

------------------------------------------------------------------

--------------------------------

<*> Правительство ГДР заявило в 1955 г. о возобновлении

применения на территории страны Парижской Конвенции, к которой

Германия присоединилась 1 мая 1903 г. ("La propriete

industrielle", 1956, N 2, р. 41).

Ряд капиталистических государств незаконно не признает участия ГДР в Парижской Конвенции и заключенных на ее основе международных соглашений (см. “La propriete industrielle”, 1967, N 4, р. 79). В официальной статистике БИРПИ сведения об участии ГДР в международных конвенциях не публикуются.

<**> Сведения о присоединении ГДР к Лиссабонской редакции

приводятся по тексту заявления Государственного Совета ГДР от 10

июля 1964 г. ("La propriete industrielle", 1964, N 12, р. 259).

<***> Правительство ФРГ заявило в Меморандуме от 9 ноября

1949 г. о возобновлении применения на территории страны Парижской

Конвенции, к которой Германия присоединилась 1 мая 1903 г. ("La

propriete industrielle", 1950, N 2, р. 21).

Источник: "La propriete industrielle", 1967, N 1, р. 7-8, N

2, р. 39, N 4, р. 79.

* * *

Конвенция ратифицирована СССР с оговоркой, касающейся п. 1 ст. 28 о порядке разрешения споров по толкованию и применению Конвенции (не считает себя связанным положениями этого пункта), и со следующим заявлением по ст. 24:

"Союз Советских Социалистических Республик считает необходимым заявить, что положения ст. 24 Конвенции, предусматривающие распространение Договаривающимися Сторонами ее действия на территории, за международные отношения которых они несут ответственность, являются устаревшими и противоречат Декларации Генеральной Ассамблеи Организации Объединенных Наций о предоставлении независимости колониальным народам и странам.

Примечание к документу.

СССР подписал Конвенцию 12.10.67, ратифицировал 19.09.68 с оговоркой и заявлением (см. документ).

Состояние Союза на 01.01.68 см. в документе.

Вестник ВАС РФ. 1996. N 2. С. 107 - 129.

Парижская Конвенция по охране промышленной собственности.

Публикация N 201(R).- Женева: Всемирная организация

интеллектуальной собственности, 1990.